Як прожила першу добу патрулювання київський поліцейський Луїза Сидельникова
05.58. Прокинулася. Будильника не заводила. Звикла просинатися о цій порі чотири місяці тому, коли почала вчитися на поліцейського.
Після душу випила чашку зеленого чаю без цукру. Взялася прасувати форму, що привезли з Америки. Виявилася завеликою на мене. Інші дівчата теж на це скаржилися. Жартували: "Мабуть, в Америці поліцейські значно більші від нас". Штани здала в ательє укоротити. Порадили не вшивати, щоб було зручно бігати. Інші дівчата не послухали і повшивали. Тепер красиво у них виглядають. А на мені висять.
Одягнена хвилин 15 милувалася перед дзеркалом.
07.00. Прокинулися діти. Коли молодший син побачив мене у формі з кобурою, спитав: "Мама, а де пєстік?" Але зброю нам додому не дають. Забираємо лише газовий балончик, наручники і ліхтарики.
07.14. Напарник прислав повідомлення, що їхатиме у департамент патрульної служби з мого району і може підвезти. За півгодини з дівчиною-поліцейським були біля мого будинку. Поснідати так і не встигла – довго збирала дітей у садочок. Не засмутилася, бо після ситного сніданку стаю пасивною. А в перший робочий день не могла цього допустити.
Дорогою у департамент нам сигналили водії, усміхалися і махали руками. Напарник включив спокійну англійську музику та сказав: "Дівчата, налаштовуємося на позитив. Не переживаємо, все буде добре".
9.00. Були у департаменті на шикуванні. Провели там трохи більш як 3 години. Отримали зброю, номер екіпажу та місце патрулювання. Нам дали квадрат навколо Контрактової площі. Переживала, що відправлять на Борщагівку чи Троєщину.
12.36. З напарником вийшли з патрульної машини на початку Андріївського узвозу. Не встигли озирнутися, як до нас підбігли молодята. Наречена попросила сфотографуватися з ними. Подякувала і побажала мені вдало вийти заміж.
13.15. Підійшли до бомжа, який грівся на сонці біля пам'ятника Сагайдачному. Забула рукавички, довелося тикнути його пальцем, щоб розбудити. Попросила звільнити простір і сказала, що у такому вигляді тут знаходитися не можна. Відповів: "Деточка, сейчас дождусь друзей и уйду". Довелося неподалік чекати на його друзів. За кілька хвилин підійшов один. Так само неголений, смердючий і в подертому одязі. Тримав пляшку горілки. Перший мовчки піднявся, й удвох кудись пішли.
14.20. Біля метро "Контрактова площа" вишикувалася черга охочих сфотографуватися. Першою підійшла японка. Склала руки перед грудьми, поклонилася. Через перекладача попросила дозволу на фото. Слідом за нею чоловік похилого віку сказав: "Ми так довго вас чекали, нарешті ви прийшли". Побажав міцного здоров'я і гарної зміни. Один хлопець спитав: "Вашій мамі зять не потрібен?" Сказала, що маю трьох дітей. Не повірив.
15.35. Біля метро підійшли до бабусі, яка продавала цигарки на візку. Попросили прикрити свій товар. Послухала. А тоді показала на жінку з корзиною абрикос. "А чого їй можна?" – спитала. Підійшла і до неї. Та теж послухала. На прощання сказала обом: "Зараз круг зробимо і повернемося. Дивіться, щоб був порядок".
Коли повернулися, до мене підійшов хлопець: "Шановна поліцейська, а чому ви не прибрали звідси цих бабусь?" Попросила продавщиць торгувати на Житньому ринку. Жінка з цигарками сказала: "Там молдавани всім заправляють. Нас не пустять". Поки говорили, навколо зібралася купа людей. Кілька підтримували бабусю, інші – нас із напарником. Торговка розійшлася, почала лаяти владу. Казала: "Якби дала тобі на лапу 20 гривень, то не трогала б. Раньше всігда так було". Пояснила, що віднині таке не пройде.
За кілька хвилин кивнула на бочку з квасом і сказала: "А чого не перевіриш документи на квас? У них їх точно немає". Продавщиця квасу показала прострочені папери. Та за 5 хвилин її начальник привіз документи із свіжою датою.
18.00. Вирішили пообідати у "Пузатій хаті". Взяла бульйон, картопляне пюре, тушковані кабачки, малиновий пиріг і компот. Заплатила близько 60 гривень. Офіціант не шкодував порцій – клав більше, ніж іншим. Студенти за сусіднім столом побажали смачного і віддали честь. Інші відвідувачі тихенько перешіптувалися і поглядали на нас.
19.22. Проходили повз кав'ярню "Тедді-кафе". Вибігла офіціантка: "У нас акція – безкоштовно пригощаємо поліцейських кавою. Випийте, будь ласка, чашечку". Напарник взяв еспресо, я – лате. На прощання сфотографувалися з працівниками на тлі закладу.
20.00. Стояли біля квіткового магазину на Верхньому Валу. Підбіг хлопець і сказав: "Там біля метро бомжі влаштували бійку". Кинулися туди. Один був низенький і коренастий, другий – високий і худий. Перший з усієї сили душив другого за горло. Тільки нас помітили – припинили бійку. Побилися за смітник. Хвилин 10 чекали, доки розійдуться у різні боки.
20.35. У супермаркеті "Сільпо" купила сьому пляшку води за день. У формі було спекотно. Піт тік по спині і під колінами. Ще й багато розмовляли з людьми. Через це у горлі постійно пересихало.
21.00. Біля Верхнього Валу пересіли у патрульну машину. До ранку були в автопатрулі.
21.45. Отримали повідомлення про ДТП на Межигірській, 25. Mercedes з військовими номерами врізався у Porsche Cayenne. Водій Mercedes казав: "Сьогодні святкували закінчення відпустки. У нас просто не спрацювали гальмівні колодки". Біля нього неможливо було стояти – несло алкоголем. Не могли швидко скласти протокол, бо не мали алкотестера – вони передбачені не в усіх машинах. У таких випадках викликаємо даїшників. Майже годину у рацію просили "Алкотестер. Межигірська, 25. Привезіть алкотестер". Та, видно, мають на нас зуб, тому не приїхали.
23.20. На місце пригоди прибула військова міліція. Вони далі зайнялися цією справою.
00.15. Отримали виклик до житлового будинку. Поруч на стадіоні четверо молодиків влаштували гулянку. Випили, голосно включили музику й організували дискотеку. Коли приїхали, троє танцювали, а один спав на лавці. Почув наші голоси і зразу ж прокинувся. Сказав: "Опа, нова поліція. Все нормально. Ми вже додому ідемо". За кілька хвилин їх там не було.
02.31. Очі почали злипатися. Попросила напарника включити радіо і постійно розтирала вуха, щоб не заснути. Він сказав: "Починай щось говорити, бо сон обох зморить". Хвилин 40 розказувала історії зі свого життя. Потім нас знову викликали втихомирювати п'яну компанію біля будинку, яка заважала мешканцям спати.
7.56. По рації сказали, щоб їхали на базу. Там здала зброю, написала рапорт. За годину разом з екіпажем, який їхав патрулювати ділянку біля метро Харківська, поверталася додому. Але так і не доїхала. Подзвонила подруга – майстер манікюру. Сказала, що має вільний час і зможе мене обслужити. Французький манікюр зробила за годину. Нам не дозволяють фарбувати нігті яскравими лаками. Забороняють приходити на роботу з яскравим макіяжем і розпущеним волоссям, вдягати каблучки і сережки.
12.34. Прийшла додому. Зустрів колишній чоловік з донькою. Прийняла душ і лягла спати. За півгодини Ізабелла розбудила – попросила відвести її на пляж. Вже там досипала.
5 
1
Коментарі