Світ існуватиме, доки люди робитимуть писанки

Риба символізує життя і смерть

У моєму дитинстві в нас удома не було жодної книжки. 1918 року діда забрали в концтабір в Омськ. І закатували. Він працював у читальні в Космачі й мав велику бібліотеку. Всю конфіскували.

6‑річним захворів на ангіну. Мати залишила лежати в хаті, а сама – на ярмарок. Мені було нудно. Побачив гарний білий лляний обрус (скатертина. – Країна). Подумав, що міг би спробувати на ньому вишивати. Мати постійно це робила на замовлення – сорочки, сердаки, портаки. Люди приносили їй дорогі французькі нитки. Знайшов їх разом із голкою і почав роботу. Вишивав уздовж, упоперек. Розважався, а потім зрозумів, що зіпсував купу чужих ниток і обрус. Злякався, що за це відлупцюють. Кинув усе на лаву й заліз під ліжник.

 

З ярмарку мати принесла багато всякого і цукерок мені купила. Побачила збоку обрус і нитки, але нічого не сказала. Думав, уже не буду битий. Виліз, став оглядати покупки. Мама зловила за руку. Зняла з волока мотовило й так лупила, що воно на мені переломилося. Потрапив у лікарню. Лікарка сварила матір. Порадила їй давати мені нитки, щоб вишивав.

Є така приповідка: за що б'ють, до того людина й тягнеться. Одужав і точно вирішив, що вишиватиму. Мати з невісткою знайшли мені великий шмат полотна. Невістка виторочила нитки, щоб видно було, як шити, і дала прості шовкові. Почав вишивати узір із рушника – вийшла декоративна доріжка, яку назвав "два півники горох молотили". Техніка – болгарський хрест: зверху на косому хрестику – ще прямий. Це забирає більше часу і ниток, але виглядає цікаво. Всі були вражені. Нитки мати пофарбувала барвниками з трав. Виріб полиняв, але зберігся досі.

Пізніше хрестиком вишив жіночу сорочку з космацьким узором, назвав "У любистку купана". Мати в ній пішла до церкви.

В аспірантурі писав наукову роботу про етикет українців. Заведено, що студенти їдуть у села, зустрічаються з місцевими й записують фольклор, танці. Але, якщо людина зайнята, їй ніколи розмовляти. Я приходив на вокзал у великих містах, звідки електрички по селах їдуть. Часом люди, чекаючи їх, на пероні нудяться. Підходив до них і розпитував усяке. Хтось пошле, хтось накричить чи підсміюватиметься. Але хтось казав таке, що професори в університеті дивувалися, де я це взяв. Так дізнався, як українці віталися, зустрічали гостей, що робили під час закладання хати, вишивання.

Етикет в українців був розвинений і поважний. Найяскравіші його прояви зафіксував на Гуцульщині й у Карпатах загалом. Наприклад, людина йде в гори і бачить коня, який пасеться. Вітається до нього й питає, як живе. А коли заходять до хати, то кажуть: "Чи дужі ви?" Якщо мали закладати будинок, то дивилися, де корова ляже або де є великий мурашник – це вважали добрим місцем. Мурашника не руйнували. На Гуцульщині двоє дідів брали його й виносили в ліс.

Коли закінчувалися жнива, двоє хлопців несли сніп на кавалку тканини в хату. Господарю сповіщали, що несуть диво. Ставили у клуні. А на Різдво з того снопа робили дідух.

На наших теренах є цікаві співанки-хроніки – переказують те, що відбулося за рік. У Космачі їх називають перепелоньками. Якщо ставалась у селі яка трагедія, жінки складали пісню і співали у Великодній понеділок.

Завдяки фаху їздив селами Буковини. Приїжджаю писати про доярку. Та розказує, що робить і як. Запитую, що ще вміє. Виявляється, співає. Беру папір і записую ті пісні. Інша доярка вишиває. Коли показувала як, питав, чи не має клаптика старого узору. Таких назбирав 25 тисяч.

Коли працював у Кіцмані – на батьківщині Володимира Івасюка – зустрілися з ним восени перед поминальною суботою. Пішли прогулятися в ялиновий ліс біля автостанції. За розмовою побачили, що з молодої ялини жінка ламає гілки. Тоді не купували вінків на гроби, а плели з дерева. Оздоблювали квітами-гіблівками – дошку різьбили, а зі стружки робили квіти, розфарбовували. Дивлюся, в тої жінки щось блиснуло всякими кольорами. То була буковинська вишивка, відірвана від переду чоловічої сорочки. Жінка тим мала зав'язувати хвою. Мені аж дух перехопило. "Ти це хочеш?" – спитав Івасюк. "Та певно, що так" – відповів. Виявилось, то була його родичка. Попросив її вишивку віддати. Вона погодилася, але сказала, що тоді не матиме, в чому гілки додому нести. Івасюк зняв зі штанів ременя і їй віддав.

 

Вишивка зроблена в техніці "прямий хрест", цілком забутій зараз. Вирішив її відтворити в сорочці з ідентичним орнаментом. Назвав "Кіцманська ялина".

Подорожував селами Чорнобильської зони. Назбирав старовинні узори. Щоб показувати, їх треба витягувати з мішків, а це незручно. Узяв полотна по 2 метри й більше й на них вишив ті узори. Так утворилося велике панно із сотні частин. Маю таке ж із поліськими, подільськими, космацькими, болгарськими та іншими орнаментами. Серед болгарських є орнамент, схожий на український. Рослинний, із квітками. Вишив ним чоловічу сорочку.

Усе треба робити з душею, молитвою. У Космачі зараз велика проблема – маємо близько 2 тисяч вишивальних китайських машин. У тих роботах немає жодної енергетики. Сорочинський ярмарок заповнений вишивкою з Космача. Але вона нічого в собі не несе.

Беруся за вишивку тільки в гарному настрої. Якщо роб­лю для людини, треба ж щоб їй добре ходилося.

Після школи стало цікаво, як мати пише писанки. Не встиг, бо поїхав до Львова вчитися. Там питали: "Ти з Космача, де найкращі писанки. Як це роблять?" А я не знав. Саме наближався Великдень. Мати захворіла й писанки замовила в іншої жінки, мене по них послала. Прийшов, а вони ще не готові. Жінка посадила мене доробляти. Розвела узори. Показала, як червоною фарбою дописати. Після цього пишу сам.

Найчастіше на писанках зображають рибу – символ життя і смерті. Як і у вишивці чи різьбярстві, хрест означає чотири пори року і сторони світу. Колись його називали чотирирогом. Оленя пишуть зазвичай біля дерева життя, його роги символізують промені сонця, що сходить. Значення символів треба вивчати, на яйці розміщувати так, щоб не змінили свого сенсу. Якщо сваргу на вишивці, наприклад, розмістити різними сторонами, то це несе негативну енергетику.

Найбільше грішать, коли називають писанки крашанками. Крашанка – звичайне яйце, пофарбоване в один колір. Якщо ножем чи голкою на шкаралупі видряпати орнаменти, то буде дряпанка. Обмотати ниткою – мотанка. Писанка походить від слова писати. Українці писали на яйці, коли інші народи робили це на пергаменті чи камені. Я знайшов 78 символів, які відображають наше прадавнє письмо.

У радянські часи на писанках малювали трактор чи Кремль, але це не прижилося, бо не наше. У діаспорі жирафів зображали – теж не пішло. Думаю, багато шкоди завдають майстер-класи, які тепер проводять за кордоном для охочих навчитися робити писанки. Жителі інших держав можуть привласнити собі цю традицію. Багато росіян так навчилися, тепер виставляють у музеях і кажуть, що то їхні споконвічні. Це неправда, в цього народу ніколи такої традиції не було.

 

У радянський час писанкарство вважали небезпечним, бо на гуцульщині люди часто зображали на яйцях ластівку у формі тризуба. Я їздив на етнографічні ярмарки до Києва. 1987 року відправили в Москву на святкування жовтневої революції. Повіз велику колекцію писанок. Київ схвалив – на візерунках коники, олені, рослинні мотиви. А там: "Зачем нам эти пасхальные яйца?" Був розчарований, мав збиратися додому. Вранці зустрів чиновницю з ЦК Компартії України. Пожалілася, що поселили в номер із клопами. Була сердита. Коли розповів, що мушу вертатися з писанками, мене ледь не за руку й повела у павільйон. Накричала на комісію. Мусили прийняти.

Через радянські заборони було важко знайти майстрів, чи літературу про писанкарство. Але її видавали в діаспорі. Почав збирати книжки, цікавився адресами майстрів. Звернувся до знайомих у Києві, що було б добре провести з'їзд писанкарів. Отримав добро. Запросив писанкарів з України та інших держав. Учасникам оплатили готель і ресторан, усе на найвищому рівні. Це було показово, а потім забулося. Не було більше грошей і діла до цього. Наступні з'їзди тягнув на своїх плечах. Один провів у Коломиї, ще шість – у Космачі. Приїжджали і президент Віктор Ющенко, і посли різних держав. Тепер це все зійшло до того, що добре, як приїде якийсь депутат з Івано-Франківська. Але хоч трохи підняв українську писанку. Гуцули кажуть, що світ буде існувати, поки люди робитимуть писанки.

Привіз велику виставку писанок у Париж. Людей не було. Під кінець тижня прийшов чоловік, привітався. "Нарешті я дочекався файного пана з Києва, бо з тими французами скоро здурію", – сказав йому. "А чому ви погано про них говорите? Я теж француз", – відповів він. За ним купа камер прийшли. Чоловік цікавився писанками. Вияснилось, що то прем'єр-міністр Франції з українським корінням П'єр Береговуа (французький політик-соціаліст. Його батько, Адріан Береговий походив з Ізюма Харківської губернії. Після приходу до влади більшовиків емігрував до Франції, відкрив кав'ярню. Петро був його старшим сином. У 1982–1992 роках займав різні міністерські пости, відповідаючи за економічну політику, керовану президентом Франсуа Міттераном. Його прем'єрство тривало менше року. Після поразки соціалістів на законодавчих виборах Береговуа подав у відставку і за місяць 1993 року застрелився в парку на березі каналу з пістолета, відібраного у власного охоронця. Не залишив передсмертної записки).

Наступного дня на виставку йшли, як до мавзолею. Береговуа прислав багато бізнесменів. Один із них запросив до себе. Показав віллу, сад. Його сусіди-бізнесмени жалілися, що в них біда, немає дощу. Один казав: "Посадив ваш виноград із Кавказу і мушу поливати". Не розумів, що Кавказ – не Україна. А тоді глянув на мене й намалював граблі на піску. Мовляв, українці так роблять, коли потрібен дощ. Коли ми вже сиділи в домі й пили вино, забігла дружина француза: "Іде дощ!" Після цього вже ніхто не говорив про бізнес, а розпитували про Україну: які там люди, де живуть, що їдять? То була найкраща презентація нашої держави.

Популяризую все українське. Найважче, що в державі ніхто не приділяє уваги народному мистецтву, культурі, історії. Наприклад, доводиться вишивати мексиканською голкою, бо в нас їх не виробляють, використовувати білоруську тканину і французькі нитки.

×