Українцям бракує оптимізму
Офіс агенції Gres Todorchuk PR на третьому поверсі столичного бізнес-центру "Арена-Сіті" виходить вікнами на Хрещатик. Керівниця компанії Ярослава Гресь приїздить на роботу о 10:00, відчиняє приміщення. Сьогодні тут немає нікого.
– У середу в офісі вихідний. Роблю його серед тижня, щоб люди відпочили. Привезла таке правило з Кремнієвої долини (регіон у Каліфорнії, де розміщені високотехнологічні компанії. – Країна). В офісі Google будь-який працівник має право 20 відсотків свого робочого часу витратити на інший проект. Навіть якщо він не стосується безпосередньої діяльності компанії. Це дає людям можливість креативити й розвиватися. У рамках цієї ініціативи виник Gmail.
Ярослава підправляє макіяж перед фотосесією. На ній біла водолазка, чорні штани і туфлі-човники на шпильках кармінового кольору. Стає біля червоного куба з написаною на ньому цитатою Левка Лук'яненка: "Варто було страждати в тюрмах і таборах, і варто було все перетерпіти".
– Куб забрала з експозиції нашого виставкового проекту "Музей новин" у "Мистецькому арсеналі" торік, – пояснює Ярослава. – З Левком Лук'яненком познайомилися під час роботи над виставкою. Він відмовився надавати чернетку Акту проголошення незалежності України. Дав ксерокопію. Вигляд у неї був не дуже. Я поїхала до нього і вмовила передати нам для експонування оригінал документа.
Проведені з ним півтори години вселили в мене багато оптимізму. Людина пройшла табори, вигнання. Йому не дозволяли селитися в столиці, бо дисидент. Жив тут по три дні в когось із друзів, потім приходило КДБ. При цьому він сповнений оптимізму, в нього стільки світла всередині та внутрішньої сили, що розумієш: ти не маєш права розчаровуватися.
В Україні не вистачає оптимізму. Коли відчуваємо сильне розчарування, перестаємо рухатися. А життя – це рух. Треба помічати маленькі перемоги. І щодня робити якийсь крок уперед.
Сервіс у нас покращується?
– Я багато подорожую. Вся ця "зрада" є тільки в наших головах. У Нью-Йорку такий сервіс, що мріятимете повернутися до Києва. Бо тут у тисячах кав'ярень, які відкривають, вас на руках носитимуть, подадуть лате з фіалками. А в дорогому нью-йоркському ресторані жбурнуть стейк на тарілку – після 30 хвилин очікування.
Ви працюєте над найбільшим в Україні інтерактивним проектом "Парк корупції".
– Хочемо розповісти про природу корупції не лише в нашій країні, а й у світі. Водночас покажемо інструменти, як кожен може з нею боротися.
Корупція була ще в давніх шумерів. У Стародавньому Єгипті корупціонерам відривали носа. Корупція занапастила Стародавній Рим. Вона процвітала в країнах, які зараз є взірцем демократії. Більше того, вона там досі є.
Як виглядатиме проект?
– Із 1‑го по 17 червня в Київському ботанічному саду імені Миколи Гришка розставимо надувні шатра площею 700 квадратних метрів. У "Залі схем" розкажемо, як можна вкрасти корабель або мільярди гривень із держпідприємства.
У залі "Секретна сила" буде можливість подивитися, як працюють спецназ, секретні лабораторії, детективи. Є навіть апарат, що відновлює давно видалену з телефона інформацію. Можна буде побачити всі прослуховуючі засоби.
100 квадратних метрів займає зала "Золотий батон". Пошита із золотистої тканини – 16 метрів завдовжки і 8 метрів – купол.
Покажемо вилучені в корупціонерів цінності. Якщо Генеральна прокуратура дасть дозвіл, представимо кілька експонатів із "Межигір'я". Вони зберігаються в Національному художньому музеї. Зокрема – викладений із діамантів барельєфний портрет Віктора Януковича, сантиметрів 20 на 10. Смішно, що у скульптури знімається голова. Тобто її можна замінити на будь-чию іншу. Це – символ корупції: тіло те саме, тільки голови змінюються.
Є автомобіль BMW Alpina. Він виготовлений у єдиному екземплярі на замовлення. Дуже крутий: із максимальною потужністю і тюнінгом. Належав одному з українських чиновників.
Також маємо танковий двигун, скульптуру пташки за 36 тисяч євро.
Виставка про природу корупції вчитиме людей протидіяти їй?
– Звісно. Треба хоча б моніторити декларації чиновників і голосувати на виборах не за гречку.
На виставці можна буде порахувати, скільки податків відраховують із твоєї зарплати. Маєш знати, що з ними відбувається. Наприклад, чому погані маршрутки? Те, що немає води по кілька місяців у багатьох містах, – теж наслідок корупції.
Покажемо й досягнення в боротьбі з корупцією. НАБУ повернуло державі 3,6 мільярда гривень. Управляє заарештованими активами, продає автомобілі з автопарків корупціонерів. Тепер потрібно створити антикорупційний суд. Бо справи тонуть у судах. І не конче тому, що всі судді – корумповані. Суди просто перезавантажені.
Якою є психологія корупціонерів?
– Людям здається, що їхнє життя – прекрасне: Мальдіви, дорогі машини, літаки, нон-стоп курорт із вином і віскі. Насправді, вони живуть у постійному страху, що все це відберуть, посадять. Нечесно зароблені гроші не дають спати.
Над чим ще працюєте?
– Цього травня минає 85 років від найстрашнішого місяця Голодомору. Тоді щохвилини помирали 17 людей. 16-го числа в Брюсселі ми презентували проект Uncounted – "Непораховані". Він присвячений Голодомору і визнанню його геноцидом українського народу.
Ми влаштували фуд-трак, повністю забрендований словами: "Їж усе, що дадуть", "Їжа з 1930-х". Уперше запустили цей проект торік в Ізраїлі. Створили ресторан вуличної їжі на ринку Яффа й годували відвідувачів стравами за рецептами Голодомору – млинцями, хлібом і супом із кори дерев, гілок, жолудів. Пропонували суп із шишок, кори і ялинових голок. Хотіли зрозуміти, наскільки ізраїльтяни знають про Голодомор. Завдяки їх зусиллям про Голокост знають у всьому світі. Наше завдання: зробити так, щоб усі знали і про Голодомор.
Серед експонатів "Музею новин" були стоси купонів із початку 1990-х. Пам'ятаєте ті роки?
– Пам'ятаю, що мама давала мені пачку папірців і від них ножицями касирка відрізала певну їх кількість.
Ваша родина не бідувала?
– Жили по-всякому. Тато спробував усе – від кооперативів до поїздок у Польщу. Привозив закордонні жуйки, іграшки, одяг. Часом ми потрапляли у фінансову кризу і втрачали все.
Відносите себе до середнього класу? Наскільки він великий в Україні?
– Я – класичний середній клас. Хоча його в Україні як прошарку не існує. Більшість живуть за межею бідності. Але я багато працюю – із 16 років, не зупиняючись. Моя перша декретна відпустка тривала три дні, друга – два тижні.
Як поєднуєте роботу з вихованням дітей?
– Допомагають прекрасні мама і свекруха. Діти завжди доглянуті. На початку весни я знайшла час, щоб здійснити мрію доньки Каті, – поїхали з нею на Занзібар. Із донькою Іванкою відвідали Діснейленд. З Ірусею маємо летіти в Нью-Йорк. Лука – маленький, і мрії у нього простіші. Каже: "Мама, їдемо в лестолан їсти макалони".
З дитинства допомагав дідусь – Іван Гресь. Давав щонеділі мільйон карбованців. Я йшла в "Макдональдз" і була королевою. Дід сплачував за моє навчання в університеті. Він – заслужений журналіст України, двічі володар "Золотого пера". Пішов на пенсію у 85 років. Тільки тому, що я випхала, бо втомлюється. Його пенсія з усіма надбавками – 4700 гривень. Як можна вижити на ці гроші?
Ви цю суму заробляєте за який час?
– У бізнесі можеш заробити такі гроші за хвилину, а можеш – за місяць. Усі кошти від своїх виступів і від рекламних контрактів направляю на благочинність. Із грудня 2017 року як приватна особа я переказала у благодійні фонди 600 тисяч гривень.
Із чоловіком намагаєтеся відродити в Україні традицію меценатських сімей?
– Ми належимо до світової мережі Famile Business Networking. Родини, які мають бізнес, зустрічаються раз на два місяці в різних країнах і містах, обмінюються досвідом, обговорюють, як передавати свою справу у спадок. Зокрема, обговорюємо традиції меценатства.
В Україні є прекрасні приклади для наслідування – родини Терещенків, Ханенків, Симиренків. Меценатські традиції винищила радянська влада. Але без цих людей не було б нашої країни.
26 травня в Києві відбудеться фінал Ліги чемпіонів УЄФА. Ціни на житло в центрі столиці стали захмарні.
– Це жахлива ситуація. Але водночас багато киян написали, що готові прийняти іноземців безкоштовно. Так само люди активізувалися під час Євро-2012. На кожну зраду є перемога.
Як ставитеся до свята 9 травня? Чи доцільніше святкувати День примирення 8-го числа?
– Учора перед сном зайшла на сайт, де зібрана вся документація про Велику Вітчизняну війну. Знайшла в документах обох своїх прадідів. Читаєш рідне ім'я, бачиш карту, як ішла його частина, який маршрут був. А потім натрапляєш на слово "згорів". Один прадід згорів у самоходці – саморобному танку. Його дружина повністю втратила слух. Залишилася з п'ятьма дітьми.
Другий прадід дійшов до Німеччини і повернувся в Україну. Був поранений. Це історія моєї родини. Дивлюся на цей день, як на дату, коли маю поїхати до танка на Шулявській і покласти там квіти на згадку про того, хто пішов на війну й не повернувся з неї. З дитинства буваю там. Тепер думаю, що це не свято. Це – трагедія.
У вас троє дітей-учнів. Якою має бути сучасна освіта у школах?
– Дітей потрібно вчити навичок, а не набору фактів, цифр і формул, які ніколи не знадобляться в житті. Світ до цього вже давно дійшов. Ми підтягуємося.
В Україні багато роблять для нової освіти. Мої діти ходять до Новопечерської школи. Їх вчать критичного мислення, лідерства, комунікації. Коли старша донька сказала, що будуть уроки медитацій, я подумала: якась маячня. Але потім побачила, що результат від них нереальний. Діти заглиблюються в себе, відчувають свій потенціал, талант, родові травми.
Таким школам поки що в Україні складно, бо батьки не дуже готові до альтернативної освіти. Думають: "Як це – у дітей немає оцінок?"
Радянська система в учневі знищувала особистість. Альтернативна школа розкриває цю особистість.
Дивитеся телевізор? Цікавитеся новинами?
– У мене немає телевізора. Я в курсі новин, але не переймаюся ними.
Тобто ви не серед тих, хто переживає через чергову інавгурацію Путіна?
– Фільтрую приводи, які з'їдають нерви. Якщо це новина, на яку не можу вплинути, просто відпускаю її. Встановила правило, що у своєму Facebook не пишу про погане. Не нарікати надзвичайно важко.
На що хочеться поскаржитися?
– Більше критикую, ніж скаржуся. Я – перфекціоніст. Не буваю задоволена собою і своєю роботою до кінця, навіть якщо вона – супер.
Що зараз читаєте?
– Книжку Сета Стівенса Давидовіца "Усі брешуть". Дізналася з неї, що соціологічні дослідження не є правдиві. Правду людина говорить тільки Google. Наприклад, у США всі запевняють, що нетерпимі до расизму. А запити в Google показують, що вони шукають анекдоти про "нігерів". У Індії один із найпопулярніших запитів у пошуковій системі – "годувати груддю". Бо тамтешні чоловіки схильні смоктати молоко дружини разом із своїми немовлятами.
Які таємниці приховують українці?
– Люди кажуть: "Росія – наш головний ворог. Іде війна на Донбасі. Як можете робити Кураж-базар? Краще віддайте все на АТО". А відкриваєш Google – і перший запит: "Фізрук-4", російський серіал.
Також втомилася від лайна на вентиляторах: "Усе погано, зрада, злочинці, кругом вороги".
Коли почали робити проект про корупцію, багато людей, які займаються цією темою, відмовилися співпрацювати. Бо в кожного своє его й амбіції: "Це наша тема. Будемо возитися з нею, як уміємо. Може, в нас не склеїться. То хай і у вас буде погано". Це дуже по-українському. Музеї не контактують з іншими музеями, не дають об'єкти на виставки просто через те, що їхні директорки не товаришують. Якщо не навчимося співпрацювати, нічого в нас не вийде.
3 
1
Коментарі