Ексклюзиви
Вівторок, 28 вересня 2021 13:14

Народженим у таборах дітям змінювали прізвища

"Баба чекала на вокзалі кілька днів, боялася пропустити поїзд"

Мій батько родом із Житомирщини. Дід загинув, коли у грозу їхав із млина. Вдарила блискавка, коні зірвались і побігли. Баба лишилася з трьома синами, мій тато найстарший серед них. Родина була заможна, мали багато землі, худобу, коней. Баба ткала килими, кожухи шила. А тут 1932 рік і Голод. Вона втратила здоровий глузд, почала все продавати. Батько згадував, що тоді до їхньої господи приїхали з Коростеня багато підвід. Хату розібрали, пронумерували дерев'яні колоди, забрали й поїхали.

  Юрій ЗІРЧЕНКО, 71 рік, геолог. Народився 15 березня 1950-го в місті Сталінськ, зараз – Новокузнецьк Кемеровської області Росії. Батько був маляром, мати – швачкою. Закінчив геологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Був його науковим працівником. Їздив у геологічні експедиції. Працював начальником жеку, чиновником у міськраді. Розлучений. Син 36-річний Тарас – бізнесмен, дочка 40-річна Оксана – косметологиня. Любить борщ. Займається столяркою, доглядає за садом. Живе у Львові
Юрій ЗІРЧЕНКО, 71 рік, геолог. Народився 15 березня 1950-го в місті Сталінськ, зараз – Новокузнецьк Кемеровської області Росії. Батько був маляром, мати – швачкою. Закінчив геологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Був його науковим працівником. Їздив у геологічні експедиції. Працював начальником жеку, чиновником у міськраді. Розлучений. Син 36-річний Тарас – бізнесмен, дочка 40-річна Оксана – косметологиня. Любить борщ. Займається столяркою, доглядає за садом. Живе у Львові

Баба взяла дітей і пішла в найближчий ліс за селом. Збудували землянку. Випрошували в селі харчі, збирали в лісі гриби та ягоди. Якогось дня тато з братами повставали, дивляться, а мати померла. Хлопці побігли в село. Тата і братів розібрали родичі. У людей не було, чим годувати своїх дітей, а чужих – тим більше. Хлопцями помикали: гонили в ліс по дрова, змушували носити воду, по господарству помагати.

Тато з братом почули, що десь на заході, де сідає Сонце, голоду немає. Вирішили йти туди. Дорогою в людей просилися переночувати, чогось поїсти. Так дійшли до Рівного. Один господар узяв мого батька допомагати. Годував його й одягав. Татів брат потрапив до господаря, який мав його за власну дитину.

Взяла дітей і пішла в найближчий ліс. Збудували землянку

Батько був здібний. Малював, писав вірші. У Рівному за період фашистської окупації вивчив німецьку мову.

Коли фронт пішов на захід, тато на вулиці серед хлопців почув, що на далеких хуторах, куди ніхто не може дістатися через бездоріжжя, живуть партизани. Попросився в господаря піти до них. Складно було знайти. Люди не хотіли нічого казати, бо думали, що його підіслав НКВД.

Коли прийшов у хутір на березі озера, дозорець його запримітив і завів до сотенного в низьку селянську хату. Той сидить і зброю чистить шомполом (дерев'яний або металевий стрижень. – Країна). Дали татові стілець і наказали розповідати, хто його до них послав. Той пояснив, що хлопці розказували про партизан і він вирішив, що хоче до них. Сотенний ударив батька шомполом по нозі й наказав читати "Отче наш". Після розпитали біографію і залишили спершу при господарці. Згодом давали завдання.

Найчастіше потрібно було відвозити літературу. Якось тато їхав поїздом і на зупинці в Рівному була облава НКВД. Наказали відкрити наплічник, а там – листівки. Забрали в тюрму.

Автор: фото надав Юрій ЗІРЧЕНКО
  Петро Іванович і Софія Михайлівна, батьки Юрія Зірченка, познайомилися в таборі у Сталінську Кемеровської області. Батьку радянська влада дала вісім років за незаконний перехід кордону зі Словаччиною. Мати була зв’язковою Української повстанської армії
Петро Іванович і Софія Михайлівна, батьки Юрія Зірченка, познайомилися в таборі у Сталінську Кемеровської області. Батьку радянська влада дала вісім років за незаконний перехід кордону зі Словаччиною. Мати була зв’язковою Української повстанської армії

У камері був старий бородатий дід. Кожного розпитував, хто є хто. Батько зізнався, за що сидить. Той вирішив допомогти. Сказав, що домовився з надійними хлопцями. Наступного дня на прогулянці в'язні зімітували бійку в одному кінці двору, а в другому хлопці зробили піраміду й перестрибнули через мур. Був листопад, холодно, перший сніг випав. Тато як біг, то на базарчику, де селяни продавали молоко й сир, все їм порозливав. Але врятувався.

Добрався до своїх, а вони: "Раз нас засікли, то треба переходити в інше місце". Дали їжі в дорогу, одяг і сказали вертатися до господаря. Тато не послухав, а почав добиратися на Західну Україну, бо мав ідею втекти з Радянського Союзу.

Дійшов до Ужгорода, влаштувався табельником на будівництво від залізниці. Звідти до Словаччини недалеко. Вивчав, як туди перейти. Кордон перетнув, але ж там теж треба щось їсти і десь спати. Почав проситися до людей. Місцеві пустили, нагодували, але хтось доніс поліцаю – і той передав його радянським прикордонникам. Запроторили в тюрму. Судив трибунал. Батько сказав, що на два роки молодший, бо непов­нолітніх не можна було розстрілювати. Отримав вісім років таборів у Сталінську Кемеровської області.

Відкрили наплічник, а там – листівки. Забрали в тюрму

Мати з родиною жила на хуторі на Львівщині. Закінчила педучилище, працювала в сусідньому селі вчителькою початкових класів. Її тато мав багато поля, овець, корів, коней, птахів, стайню, стодолу. За нею – крутий берег, річка й водяний млин, далі – гай. Біля того берега були густі зарості, а серед них – хід у криївку. Схованка була велика, в ній могло поміститися до сотні хлопців.

Мати була зв'язковою УПА. Через неї дід передавав повстанцям продукти. 1946 року призначили вибори. Перед ними мати розклеїла по селу листівки, щоб люди не йшли голосувати за радянського кандидата. Почалася облава. НКВД арештовував молодь. Попалася мамина подруга. Її били, катували. Погрожувати вивезти в Сибір усю родину, якщо не зізнається. Та дівчина здала мою матір.

Спершу маму тримали в підвалі. Дверима затискали пальці, щоб видала когось. Мамин брат був в УПА. Але вона не зі­зналася. Її посадили на сім років в один табір із татом.

Автор: фото надав Юрій ЗІРЧЕНКО
  Юрій Зірченко (сидить ліворуч у виховательки на колінах) народився в сибірському таборі, де відбували покарання його батьки. Коли дітям виповнювалося 2 роки, їх відправляли в дитбудинки по всьому Радянському Союзу. Часто змінювали прізвища. Лютий-березень 1952-го
Юрій Зірченко (сидить ліворуч у виховательки на колінах) народився в сибірському таборі, де відбували покарання його батьки. Коли дітям виповнювалося 2 роки, їх відправляли в дитбудинки по всьому Радянському Союзу. Часто змінювали прізвища. Лютий-березень 1952-го

Хтось із родини мав зв'язки і прийшов діда попередити, що їх виселятимуть у Сибір. Зібрали необхідне, взяли на повідок корову і вночі подалися в дорогу. Йшли 20 кілометрів до Трускавця, щоб заховатися в материної сестри.

У тайзі в'язні працювали на лісоповалах. Мамі дали пилку й наказали зрізати кедри – з них мали будувати бараки. Це було важко.

На зоні були окремі чоловічі й жіночі бараки, але працювали разом. За кілька років організували хор. Ним завідував тато, а мама там співала. Так познайомилися. Я народився 1950 року. Батьки були одружені, але разом у таборі не жили. Лише іноді зустрічалися.

У криївці могло поміститися до сотні хлопців

Дітей там було багато. Умови жахливі, не всі виживали. Нас відділили від жіночого бараку й організували щось типу ясел. Коли дітям виповнювалося 2 роки, їх відправляли в дитбудинки по всьому Союзу. Часто по дорозі спеціально міняли прізвища. Батьки не могли знайти.

Материна подруга Ганна Чабан теж працювала на лісоповалі. А потім її сильно травмувала колода. Думали, не виживе. Та після операцій відновилася. Її відправили доглядати за дітьми. Так відбула п'ятирічний термін. Мати попросила забрати мене з собою на волю. Та погодилася. Питала, чи можна мене всиновити. Мовляв, хтозна, коли ви звільнитеся, а в мене дітей немає. Але мама не дозволила. Написала бабі, що Чабан мене їй передасть.

1952 року я приїхав до Львова. Баба чекала наш поїзд на вокзалі кілька днів, боялася пропустити. Пам'ятаю, Ганна везла кілька дітей, окрім мене. Добросовісно передала мене бабі. Я верещав – не розумів, чого маю йти до незнайомої жінки.

Батьки були одружені, але разом не жили. Лише іноді зустрічалися

Розшукував свою рятівницю 30 років. Торік натрапив на дружину її племінника. Дізнався, що Ганна Чабан родом із селища Новоселиця на Буковині. Сиділа за релігійні переконання, була свідком Єгови. Розказувала, що мене найбільше любила. За пів року після звільнення її посадили знову. Вивезли в Сиктивкар на вугільні шахти всією родиною. Причина та сама – свідки Єгови збиралися в них удома. Ганна померла, коли вернулася додому.

Автор: фото надав Юрій ЗІРЧЕНКО
  Ганна Чабан із селища Новоселиця на Буковині потрапила в Сибір 22-річною за релігійні переконання. Коли 1952-го поверталася з ув’язнення, везла із собою чужих дітей, щоб віддати їх родичам. Серед них був і Юрій Зірченко
Ганна Чабан із селища Новоселиця на Буковині потрапила в Сибір 22-річною за релігійні переконання. Коли 1952-го поверталася з ув’язнення, везла із собою чужих дітей, щоб віддати їх родичам. Серед них був і Юрій Зірченко

Мати звільнилася 1953-го. Пам'ятаю її приїзд. Було холодно, ми топили дровами в хаті у Трускавці. Зайшла в зимовому одязі. Привезла великий паперовий пакет із карамельними цукерками – подушечками.

За рік повернувся й батько.

Ми переїхали до Борислава, бо там була робота. За нами стежив НКВД. Не могли й слова сказати, бо одразу звільняли як ворогів народу.

Тато пішов працювати лісником, почав заглядати в чарку. Втратив зір. Мати вступила в кооператив і отримала квартиру. Батькові виставила умову: як перестане пити, то хай переїжджає з нами, як ні – нехай лишається. Він залишився.

Зараз ви читаєте новину «Народженим у таборах дітям змінювали прізвища». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі