Моделей міряють цифрами - стегна, талія, бюст, вік, зріст. Останній має бути не менше 176 сантиметрів. Однак трапляється й так, що добре працюють дівчата нижчі. Бо дуже худі - зросту на фотографіях усе одно не видно. Вагу як таку ніхто не бере до уваги, бо головне - це об'єм. Двоє дівчат важать однаково, але в однієї більше сантиметрів на стегнах, в іншої - на талії.
90 - 60 - 90 - це параметри для конкурсів краси. У модельному бізнесі найважливіше - об'єм стегон. Що вужчі, то краще. Великі груди не дуже схвалюються. Такі треба мати, якщо працюєш на показах білизни.
Умовно моделі поділяються на два типажі: комерційний та фешн. Комерційний - це дівчата, яких ми бачимо на рекламі шампунів, косметики. Таких ще називають "конкурсні", бо саме вони найчастіше у них беруть участь. А фешн-типаж - це неординарні образи, погляди, структури - те, що бачимо на подіумах і в модних журналах. "Конкурсна" дівчина красива за класичними канонами - із формами, довгим волоссям, великими очима, засмагла. А фешн-модель - насамперед худа.
Модельна робота - це, по-перше, покази одягу на подіумі - fashion show. На закордонних Тижнях високої моди, кажуть, - сама я в них участі не брала, - платять від 2000 євро за показ. За участь у шоу, яке не в рамках Тижня моди, наприклад в Мілані, можна отримати 200-500 євро. В Україні за таке платять максимум 70-100 доларів.
Є ще photo shooting - фотозйомка для каталогу чи брошури. Оплачується на цьому ж рівні - до 500 євро. Також модель може зніматися для рекламної кампанії певного бренда - це називається campaign. Тут платня понад тисячу. Ще один вид роботи - show-room. Це подія закритого плану. Дівчата демонструють одяг дизайнера на відкритті магазину, де присутні баєри. Вони вирішують, чи купувати цей одяг для свої замовників.
Є ще зйомки для журнальних матеріалів. За це часто не платять узагалі, особливо в хороших виданнях. Бо знають, що моделям потрібні професійні фотографії та сторінки з друкованим текстом. Це майбутня американська віза моделі. Щоб її отримати, треба 60 сторінок друкованого тексту з журналів. У посольствах часто мають справу з моделями. Там знають, що таке "бук" - папка з фотографіями. Вона свідчить, що я - справді модель.
Контракт з агенцією підписують, як правило, на п'ять років. Але це скоріше формальність. Не проблема його розірвати й перейти до іншої. Відомі світові агентства беруть 16-17-річних дівчат. Із такими можна довше працювати, відповідно більше заробити на них. Мені вже 22, а я лише рік, як модель. Кар'єри в мене ще років зо два-три. Я приходила до агенцій, казала, що хочу за кордон. Переді мною вибачались: мовляв, ти класна, але ж 22!
Найважливіше для моделі - це робота букера. Він займається просуванням дівчини, шукає клієнтів-замовників і має відсоток від її гонорарів. За кордоном у середньому 50%, у Парижі - 75%, в Україні - 20-35%. Цей відсоток не залежить від твоєї популярності - свої 50% агенція забирає і в найдорожчих моделей.
Коли їдеш за кордон, за тебе платять. Починаєш заробляти - відраховують своє з гонорарів, а далі все твоє. А може бути й так: протусуєшся кілька місяців і навіть витрати агентства не покриєш. Є дівчата, які об'їздили весь світ, а нічого не заробляють. Та гроші ніколи не вимагають повернути.
Агенція знімає квартиру, в якій живуть моделі з різних країн. У Мілані це був двоповерховий апартамент, але не в центрі. Щотижня можна брати 50 євро кишенькових, які потім теж вираховують із зароблених грошей. Їсти не дуже виходило. Наприклад, щойно приготуєш суп, як треба на три доби їхати на зйомку в інший кінець Італії. Суп пропадає. То я більше сама не готувала, обідала в кафе або купувала йогурт, овочі в супермаркеті.
Робота емоційно напружена. Зранку на e-mail надсилають адреси кастингів, і цілий день за ними їздиш. Карта - найкращий друг. Добре в Мілані, бо він маленький, а в Парижі можна заблукати. Зробила в Італії рекламу взуття Tosca Blu Shoes. Вийде восени. Думала, що в кадрі будуть лише ноги. Та для цієї колекції вперше взяли в кадр і обличчя моделі. У Парижі агентство вирішило, що не варто мені просто їздити по усіх підряд кастингах. Хочуть, щоб працювала у вересні на Тижні високої моди.
Коли приїхала до Мілана, одну дівчину як раз відправили додому. Хтось розповів букеру, що вона часто не ночує вдома. Перелік правил висить на стіні. За їх дотриманням стежить вахтер, який зв'язаний з агенцією. Не можна приводити гостей у помешкання, святкувати дні народження, вживати наркотики, алкоголь, голосно слухати музику після одинадцятої вечора.
Не дуже люблять "росіянок", тобто тих, що між собою російською. Бо можемо слухати музику голосно або через усю квартиру кричати: "Аріна, ти де?" Іспанки дивні, весь час мовчать. Німкені розповідали, що якась дівчина крала в них зубну пасту. Тобто вичавлювала з їхніх тюбиків і чистила зуби. Вирахували її, бо коли поїхала, то паста перестала зникати. Уявляєте, їм таке не пофіг!
Дехто з дівчат робиться занадто напруженою через сварку зі своїм коханим. Кричить по скайпу. Потім жаліється, що хлопець не вірить, що в неї дійсно робота, і вона просто не встигла подзвонити. Крім того, важко морально, бо доводиться дуже багато чекати. Весь час у підвішеному стані - не знаєш, оберуть чи не оберуть для роботи. Якщо отримала пропозицію, треба сподобатися замовникам, зі всіма бути "найс".
Хлопці-моделі траплялися весь час примітивні й нецікаві. Або голубі. Чую якось, бідкаються одне одному: "Агенція не сказала мені, що дві доби буду поза Міланом. А я ж труси й футболку не взяв". - "Повернешся - поскаржишся їм!" - "Я вже тисячу разів казав!" - "Ну, то випери свої шкарпетки та труси". - "Та я не вмію!"
3 
1
Коментарі