Про що говорять на українсько-польському кордоні
7:20. 2 лютого. Накрапає дощ. На українсько-польському кордоні Ягодин – Дорогуськ у черзі стоять кілька сотень авто.
– 6 годин втикаю. Вже затарився б у "Бедронці", – кучерявий чоловік з білим шарфом навколо шиї говорить по телефону. – А чого дві квитанції за газ прийшло? Скільки заплатив? Та ти гониш! – кладе слухавку.
– Славко, ти чув, що за газ прийшли нові рахунки? – заглядає у прочинене вікно у салон. – Колєга каже, в Києві за транспортування беруть 33 копійки, а у Львові – 2,38 гривні за куб. Думають, раз працюємо в Польщі, то з нас можна брати у вісім разів більше?
– Будемо псами платити, – регоче бритоголовий зі шрамом на лівій щоці. – Я в Польщі по пів року. В хаті не палимо. Стояк перекрили. А платіжки прийшли. "Слуги" обіцяли зарплати підвищити. Підняли, але тільки собі.
– Давно пора знімати реаліті "Живи, як я", – чоловік із шарфом малює на снігу значок долара. – Щоб депутат чи міністр місяць пожив на 4 тисячі. У керівника Укрпошти зарплата 2 мільйони. Таких премій собі навіть Білл Гейтс не виписує.
Дві жінки й чоловік виходять із чорного BMW і закурюють.
– Який народ, така і влада. Де би то весь автобус сидів і мовчав, коли двох дівчат серед лісу висаджують? – каже висока з чорнявим чубом.
– Вони вийшли, бо водій російський серіал виключати не захотів, – говорить брюнетка в червоних колготках. – А тепер їх погрожують посадити. За що? За дискримінацію мови окупанта?
– Нам пора зробити, як у Латвії. Не знаєш мови – у паспорті пишуть "негромадянин". Не має права голосу, не може без візи подорожувати Шенгеном. Хочеш стати громадянином – вчи мову, історію і гімн.
– А Оксана чого не поїхала? – високий чоловік займає чергу до обмінника.
– Вона більше по заробітках не їздить. Їй з Ізраїлю спадщина прийшла, – відповідає жінка в куртці з хутряним коміром. – Помер двоюрідний прадід по татовій лінії. Вона про нього й не знала. Дітей не мав, дружину поховав. Скільки грошей їй залишив, не зізнається. Але її мати каже, що Ксюша хоче відкрити сміттєпереробний завод. Завжди була помішана на екології. Вдома чотири сміттєві відра. Лушпиння закопувала у квітнику.
– Я до таких людей ставлюся з повагою. За свої 44 роки не пам'ятаю безсніжної зими. А екологи попереджали, що таке може статися. Коли малий був, за ніч могло всипати метр. А цього року одні дощі. Хіба це зима? На Світязі вода відійшла від берега на 20 метрів. Пляж схожий на пустелю.
– Це через скважини, – каже хлопець у черзі за ними. – Бізнесмени сотні гектарів лохиною засадили. Один кущ бере 10 літрів води щодня.
– Якщо так далі піде, криниці висохнуть, – каже чоловік у пуховику. – Батько шкодує, що озиму посіяв. Нічого не зійде. Земля суха. Сонце блисне, і вона кіркою покриється. А колись сніг лежав із вересня по травень. А тепер що? Кума у січні кліщ вкусив. У травмпункті сміялися.
– Однокласниця вчора повернулася з Відня. У них плюс 18, – жінка з червоним волоссям розщібає шубу. – Треба пристосовуватися до теплих зим. Картоплю будемо садити в лютому, врожай збирати двічі на рік. Гірше, що тануть льодовики. А звідти розносяться віруси, яким тисячі років.
– Мати пиляє: "Спитай лікаря, коли будуть прививки від коронавірусу". Боїться, бо серед її студентів п'ятеро китайців. Набрав Лідію Олександрівну. А вона: "Ви спочатку від кору й дифтерії зробіть". Від них за рік померли 142 тисячі людей, – у черзі до tax free (система повернення суми податку на додану вартість. – Країна) на польській митниці огрядна жінка в зелених чоботах кричить у старий кнопковий телефон.
– Їду з Італії, від однокласниці Валі, – відсьорбує каву з термоса і подовжує говорити в телефон. – Це та, що за італійця вийшла. Познайомилися 2017-го, коли Валя після війни проходила реабілітацію в Польщі. – Одружилися. Жили на Сицилії. З друзями щороку покоряли різні вершини. Під час одного сходження впав в ущелину і загинув. Вона його кремувала. Несла прах додому в сумці, до грудей пригортала. Злодії подумали, що там гроші. Украли все, що лишилося від Пабло.
А ви чого в Люблін? Мала вступати надумала? А карту поляка зробили? Я ж давала номер. За 600 доларів допоможуть знайти діда з польським громадянством.
– Маємо військо нівроку, тільки командира нормального треба, – чоловік у зимовому бейсі стукає пальцями по шкіряному кермі пікапа. Перемикає радіо, коли там звучить російська пісня. – Зеленський жодного разу не сходив у госпіталь. Ніби боїться власної армії. Помпео (державний секретар США. – Країна) приїхав у Київ на день і то до поранених навідався.
– Зуб даю, що до кінця зими Гончарука підуть, – каже пасажирка з витатуйованими бровами. – А там і міністра оборони можуть замінити. На фронті втрати більші, ніж за Порошенка. По нас стріляють із лазерної зброї. Бій триває 15 хвилин. Потім дають сигнал про перемир'я. Поки наші поранених збирають, по них працює російський снайпер.
– Він уже раз женився – 11.11.2011, – водій зеленого Volkswagen з двома печатками на руках лається і сигналить Lanos, що намагається його обігнати. З дружиною повертається в Україну на весілля швагра. – Жінку взяв із села. На роботу влаштував, квартиру і машину купив, а вона в Луцьку іншого знайшла. Лишила на нього 3-річного сина. І хто його намовив ще раз побратися в містичну дату? Півроку зустрічався з дівчиною, 02.02.2020 потягнув у загс. 39 років, яке може бути весілля?
– Вова, припини, – дружина ховає в бардачок книжку "Становлення" колишньої першої леді США Мішель Обами. – Яка різниця, хто в якому віці женився, розвівся, народив чи знайшов роботу. Нічого в житті не буває ні запізно, ні зарано. Усе вчасно.
– Щастя треба заслужити. Хочеш заставити людину робити щось, скажи, що їй залишилося жити рік. Моєму дядькові поставили неправильний діагноз. Продав бізнес, половину грошей пожертвував на церкву, за решту поїхав на карнавал у Бразилію. Там зустрів жінку. Сказав: "Маю півроку. Хочеш, одружимося? Але дитину родити і ростити будеш без мене". Того ж дня його підрізав на вулиці малолєтка. Прооперували і повідомили, що раку в нього нема.
– А Вітя що? Сидить четвертий рік у польській тюрмі. Везли з напарником фуру цигарок. Їх обіцяли прикрити. За ходку мали дати по 5 тисяч євро. Коли помітили "хвіст", напарник вискочив із салону і кинув ключі в річку. Його не мали за що затримувати. А Вітьку забрали, бо лишив у салоні документи, – в кінці колони паркується засмаглий чоловік в Opel. Везе на заробітки трьох ковельчан.
– Чого брата не взяв? Він же електрик. У Стефана на фірмі тисячу доларів мав би, – запитує в рудого, який крутить у руках вейп.
– Коли сказав, що буде звільнятися, шеф йому зарплату підняв із 12 до 20 тисяч. Але заставив підписати договір, що нікому не розповість про те. Боїться, що й інші вимагатимуть.
– Тепер у Польщі наші працюють на наших. Фірм повідкривали. У Варшаві почуваюся, як вдома. Українська – на всіх вулицях. Ще якби українське у кінотеатрах крутили. У Ковелі хотів сходити на "Мої думки тихі", але не встиг. Фільм обіцяють вернути в прокат, але я буду в Україні не раніше квітня.
5 
35413
Коментарі