"Село Микитинці займає невелику територію на півночі Косівського району колишньої Станіславської, а з 1964 року – Івано-Франківської області. Територія села становить близько 9 квадратних кілометрів. Майже надвоє його ділить річка Пістинька, яка на цей час вважається однією з найчистіших в області. Село розділяється на кутки", – так почав свій щоденник уродженець села Микола Іванюк (1945–2012). До опису додав від руки намальовану карту.
– Дід народився в сім'ї шварцівника, контрабандиста по-нинішньому, – розповідає його онука Юлія Григорчук, 25 років. – Мав рідну сестру. По школі вступив до Сторожинецького лісничого технікуму в Чернівецькій області. Працював у лісництвах. 25-річним одружився з колегою Анною, на три роки молодшою. У них народилися троє дітей. В дитинстві якийсь час я жила з дідом у селі. Пам'ятаю, він постійно щось записував. Був ощадливий, місце в блокноті економив, навіть за полями писав.
Перший свій щоденник назвав "Фортуна" – на честь богині щасливої долі. Писав про село, родовід, сім'ю, сусідів, навчання, службу в армії, роботу в лісництві. Не вказував дат і років, тому не можу сказати точно, коли почав вести записи. Також зберігав молитви, власні вірші.
Сотворили мене предки
У недобрую годину,
Як колони гуркотіли
Каждий вечір, та й у днину.
Оповідь обривається на одруженні з бабою Анною. В іншому блокноті йдеться про життя Миколи після весілля. Як у 1990-х втратив роботу в лісництві та поїхав на заробітки в Італію. Нещодавно хотіла зробити виписки, але ніхто не знає, де той другий щоденник. Дід був майстром слова то міг написати щось таке, що не сподобалося родичам, тому й зник.
2 
1
Коментарі