Де і скільки українці можуть заробити в Швеції

Торік збирав ягоди на півночі Швеції. Віза – 650 євро. Нас було троє. Їжу везли із собою. На півтори тисячі гривень у "Mетро" закупили макаронів, круп, 80 бляшанок рибних консервів, тушонки. Багажник забили мішками картоплі, баулом цибулі. Насушили сухарів.

Купили гумові чоботи, у ­"Воєнторзі" – дешеві пуховики. Взяв ще зимове взуття, бо там у вересні можуть бути заморозки. Запаслися кремами, спреями від комарів та гнусу.

Уся подорож, із проживанням і дорогою, обійшлася в 1200 євро кожному. Через Варшаву доїхали до порту Ґданськ. Потім поромом через ­Балтійське море – до шведського ­Нюнесхамна.

Швецією їхали стареньким Renault Clio. На дорогах ні заправок, ні магазинів – тільки знаки. Крамниці в населених пунктах – треба ­чекати на вказівник, бо траси через ­міста й села не пролягають. Старався не порушувати правил руху. Там на дорогах усюди камери, доки не сплатиш штраф – з країни не виїдеш. Але це тільки якщо в тебе документи перевірятимуть. Знайомі накатали штрафів на півтори тисячі євро. Квитанції прийшли в Україну, не знаю, як вони там розбиралися. У Швеції перевищення швидкісного ліміту на 5 кілометрів коштує 200 євро, на 10 – 400, на 50 – позбавляють прав.

Щось подібне до перевірки було тільки раз, коли зійшли з порома в ­Нюнесхамні. Люди в одностроях запитали, куди їдемо – ото й усе. ­Сказав, що у друга сестра живе в Мальме – це містечко на ­півдні, – і ми до неї добираємося. Віза в нас була не шенгенська, а польська робоча. Вона передбачає, що ти 180 днів працюватимеш у цій країні. Протягом 90 днів дозволено бути поза межами Польщі. Можна заскочити в гості до друга, скажімо, в Нідерланди.

Пором іде 20 годин – через усе Балтійське море. Величезна махіна заввишки як 7­поверховий будинок. Ми взяли каюту з душем й ілюмінатором. ­Віддали по 240 євро з людини.

Кемпінг – три двоповерхових будиночки на узбережжі озера. Ми жили в кімнаті втрьох, але ще два ліжка в ній помістилися б. Платили 50 крон на день – це трохи більше 50 гривень. Господарі кемпінгу приймають у нас ягоди і здають їх удвічі дорожче.

Збір ягід у Швеції не вважають роботою й не обкладають податками. Будь­хто може приїхати й заробляти. Єдина умова – не можна брати поблизу житлових будинків. Ми не підходили ближче як на сотню метрів.

Жили на півночі, в містечку, в якому облаштований гірськолижний курорт. Одна крамниця на все місто, і та працює сезонно. Випав сніг – відкрили ­магазин, зійшов – закрили. Шведи раз на тиждень ­їздили скуповуватися за 70 кілометрів.

В одного з наших був день народження. Вирішили приготувати "шубу", олів'є і салат "Мімоза". Поїхали шукати ­інгредієнти – не знайшли оселедця. ­Гречки теж там не бачив.

Хліб дуже дорогий, на наші гроші – від 25 гривень за буханку. ­Солодкий, із добавками – горішками, ізюмом чи помідорами. Коли повернувся додому – не міг нанюхатися українського, аж заплакав. Дехто з наших бере з собою хлібопічки.

У Швеції є така річ, як "шрот" – звалище побутової електроніки. Туди зносять техніку, що вже не потрібна, але ще працює. Машини з російськими й українськими номерами на таке звалище не пускають. Наші йдуть туди із дешевою старою технікою, головне – щоб була коробка. На вході вантажать її на візок і возять звалищем. Придивляються до ноутбуків, телевізорів, мікрохвильовок. Головне – зловити момент, коли вийти з цим добром, щоб охоронці не бачили. "Домовитися" з ними неможливо.

Volkswagen Transporter знайомих був забитий під зав'язку: аудіо­відео, пральки, кухонна техніка. На кордоні можуть попросити чеки. Але якщо сказати, що чеки не зберігаєш, – не прискіпуватимуться.

Ключі стирчать у дверях будинків, ­машини незамкнені.

Наші знайомі перед від'їздом вирішили заскочити в магазин ­сувенірів. Хазяйка побачила, замахала руками: "Юкрейніан – ноу! Гоу евей!" Помітили, що вона записує номери. За півгодини їх зупинила ­поліція. ­Одягли гумові рукавички, розпатрали машину. Години зо 3 щось ­шукали. ­Потім вибачилися, допомогли спакувати речі. Поводилися дуже інтелігентно. У ­поліцейського зар­платня – 8 тисяч євро. Всі високі й міцні. І в очах – ­розум.

Приїхали в 20 числах серпня. ­Проки­нулися о сьомій ранку, сіли в машину й подалися шукати ягоди. До вечора назбирали кілограмів по 30. ­Здали, здається, по 3 євро. Хазяйка кемпінгу сказала, що, як для новачків, ми – молодці.

Перші дні дуже боліла спина й ноги. Інколи навіть не вечеряв: здав ягоду, сходив у душ і відключився. Часто о дев'ятій вечора вже спав.

Морошку починають збирати після 20 липня. Подібна до малини, тільки жовтогаряча. Росте на болотистій місцевості, дуже примхлива: мороз чи спека – одразу дохне. Кожну ягоду зриваєш окремо. За день можна набрати 7–10 кілограмів. Приймають за ціною від 9 до 15 євро. На морошці люди відбивають усю подорож.

Чорниці рвуть до перших заморозків, наприклад, у вересні. Її росте багато і збирати легко – скребком. Чіпляєш ковшиком кущ біля кореня, тягнеш догори – і висипаєш ягоди у відро. Торік їх приймали по 3 євро, потім – по 2,7, а тоді – по 2,5. За день можна спокійно набрати 50–60 кілограмів.

Сезон брусниці починається в 20 числах липня, офіційне закриття – в середині жовтня. Приймають від 1 євро 20 центів до 2 євро. Без проблем зібрати 60 кілограмів за день. На брусниці залишаються або найвитриваліші, або найжадібніші.

Деякі тоді ще переходять на ­гриби. ­Заробіток – той самий, що й на ­чорницях.

Збирають і прибалти, і тайці, і росіяни. Приїжджають сім'ями, з родичами, дітьми. Тайці ягоди рвуть фактично з корінням. Працездатність у них божевільна. Дізнавався: вони всім селом скидаються, щоб один чоловік зміг поїхати у Швецію – подорож обходиться у 5 тисяч євро. Після них ні ягоди не залишається, ні листочка. Машини вони орендують, чомусь завжди старенькі зачухані Volvo­універсали.

Машину можна винайняти в господарів кемпінгу. Доба обійдеться від 7 до 30 євро.

Торік був неврожай, бо сонце все повипалювало. А вже у вересні вдарили морози, зранку машину від інею відшкрібав. Не так допікають комарі, як гнус. Збираєш, а вони лізуть в очі, ніс, вуха. Потім увесь у червону цяточку й чухаєшся. Ввечері почав рахувати укуси на нозі – на 150 збився.

Сигарети коштують майже 5 євро, всі в одну ціну. Є люди, які цигарки везуть блоками й там продають. Ходові білоруські – як наша "Прима" з фільтром. Пачку віддавали по 2,5–3 євро. ­Крамарюють і наші, і прибалти, і росіяни. Також везуть спирт. У Швеції найдешевша горілка Absolut, 0,7 літра, понад 30 євро. Спирт продають по 15 євро за півлітра. Один чоловік притарабанив три каністри, літрів на 20 кожна. Він ягід не збирав – тільки рибалив і відпочивав.

Наші ставлять сітки, хоч це заборонено категорично. Шведи ловлять винятково вудками. Щука клює навіть на порожній гачок, але вони чогось її не люблять.

Виходимо з магазину, підходить чоловік, просить: "Пацани, дайте прикурити". Розговорилися, питає: "Коли здаватися будете?" Дехто їде туди, аби залишитися. Приходять у міграційну службу і заявляють, що не можуть вернутися додому, бо є загроза для ­їхнього життя. Через конфлікти з ­владою, наприклад. Ще один варіант – заявити, що загубили документи. Дають ­анкету, у ній пишете вигадану адресу. Доки з'ясовують, вам виділяють житло і 200–300 євро на місяць. Усі умови, ­навіть Wi­Fi. Якщо знайти хорошого адвоката – реально застряти на кілька років. Потім отримаєте тимчасовий паспорт, із ним можна офіційно влаштуватися на роботу.

Розказували, що один в "міграшку" прийшов зимою в светрі. Каже: "Як у вас холодно". Наступного дня йому на картку поклали 100 євро.

Шведи нелегалів на роботу не беруть – за це і пресують, і менталітет не дозволяє. Їх набирають вихідці з пострадянських країн, що мають якісь компанії з ремонту чи будівництва. Але можуть кинути й не заплатити. Наші там на сніг просто моляться: за прибирання платять 100 євро на день.

Заробляти 2 тисячі євро на ­місяць – реально.

Як їдете, краще оформити ­медичне страхування – 30 євро, страховий фонд – 30 тисяч. Медицина там дуже дорога.

Цього року не поїду – у мене тут справа й наречена. Можливо, 2013­го подамося з нею. Зараз допомагаю оформляти візи.

×