Ексклюзиви
Неділя, 20 січня 2013 10:00
Павло Паламарчук
Павло Паламарчук
Павло Паламарчук

Правильний напрямок

Минулого року влітку гуляємо з дів­чиною Міланом. У пошуках Музею Леонардо да Вінчі зупиняємося на перехресті. Витягую з наплічника прихоплену в хостелі карту. Намагаємося визначити, куди рухатися далі. Раптом біля нас зупиняється молодий італієць. Ламаною англійською запитує, чи може нам допомогти. З його обличчя не сходить усмішка.

На карті показуємо місце, що шукаємо. Він примружує очі, щось обдумує. Зрештою показує найкоротший шлях. На прощання махає рукою й бажає приємного відпочинку.

Ситуація повторюється кожного разу, коли розкладаємо перед собою карту. В кафе, де п'ємо каву, офіціант ненав'язливо пропонує підказати потрібне місце. На вулицях перехожі зупиняються, запитують: чи не заблукали, чим можуть допомогти.

Годину петляю взад-вперед

Руку допомоги простягають не лише італійці, а й індуси, яких у Мілані чимало. Один із них береться вказати правильний шлях до музею сучасного мистецтва. Англійською не розуміє ні слова, тому жестами просить почекати і зникає у дворі будинку. За 3 хвилини повертається з другом, який розмовляє англійською.

Три роки тому довелося шукати вулицю Естонську в Києві. Виходжу з метро "Нивки" й запитую у літньої пані про напрямок руху. Вона відправляє вниз вулицею, запевнивши, що за 400 метрів буде поворот на потрібну вулицю. Повороту так і не знаходжу. Тоді чоловік мого віку каже йти у зворотному напрямку: "Естонська десь там точно є". Ще п'ятеро людей так само водять мене кругами. Годину петляю взад-вперед. І лише двірничка, яка підмітає тротуар, нарешті скеровує куди треба.

Тепер, подорожуючи Україною, прихоплюю GPS-навігатор. За кордоном він мені досі жодного разу не знадобився.

Зараз ви читаєте новину «Правильний напрямок». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода