Один цент і дві цукерки

У міланській книжковій крамниці натрапляю на давно омріяне видання Едварда Куртіса про життя й культуру індіанців Північної Америки. На початку XX століття він фотографував резервації корінних американців. Широко­форматна на 600 сторінок книжка з чудесними світлинами продається зі знижкою – 9,99 євро. В Укра­їні такий альбом бачив за 700 гривень.

Без вагань хапаю його й іду до каси. Даю касирці 10 євро й поспішаю до виходу. Думками я вже в найближчій кафешці за чашкою кави насолоджуюся фотографіями. Раптом усі мої думки проганяє крик касирки. Вона біжить до мене. Через незнання італійської не можу зрозуміти, що коїться. Перше, що спадає на думку: в обміннику мені підсунули фальшиві євро, тепер доведеться познайомитися з місцевим законодавством. Продавщиця невпинно щось говорить по-своєму і простягає мені решту – один євроцент. Потім повертається на своє робоче місце.

Тиждень тому заходжу у львівський магазин. Купую пачку сигарет Camel за 11,50. Продавщиці даю 12 гривень.

Ви мені 50 копійок винні

– Копієчок не буде? – просвердлює мене очима.

Шукаю дріб'язок у кишенях. Але там порожньо. Вона ж дає сигарети і починає обслуговувати іншого клієнта.

– Вибачте, але ви мені 50 копійок вин­ні, – кажу.

– Ну, то винна вам буду, – сердиться одразу. – Що я зробити з вами усіма маю?! Ніхто копійок давати не хоче! Ну, то і без здачі будете!

– Але ж копійки – не моя проблема, а ваша. Решту ви мені маєте дати. В Європі вас би вже за таке звільнили.

Продавщиця наливається червоним кольором. За хвилину дізнаюся, де вона бачила Європу, Януковича, ­Азарова, усіх клієнтів і навіть ­свого чоловіка, який, скотина, не може дитині вже другий рік велосипед ­купити. Зрештою кидає на прилавок дві цукерки "Дюшес". Не люблю їх ще зі школи. Тоді, на перервах купуючи булочки в магазині, мені теж їх давали замість решти.

×