"Важливо бути егоїстом. Турбуючись про себе, накопичуєш ресурс, яким можеш ділитися"

Сенс життя – у самому житті. Треба зрозуміти, що найкраще вдається, й робити це, як Боженько. Я змирився з тим, що не вб'ю жодного росіянина. Мій сенс життя нині – робити так, щоб наші вояки зберігали бойовий дух.

Вирішив знову йти воювати в середині січня. 23 лютого був у барі, випив 50 грамів віскі й десь о пів на другу ночі поїхав додому. Через 2 години мене розбудив товариш-ветеран: "Війна. Погнали". Я був невиспаний і злий. Могли ж напасти бодай на 2 години пізніше. Поспав лише через 4 дні. Примусили.

 

В українське військо йдуть найкращі – митці, письменники, бізнесмени, айтішники. В російській армії – бідні, неосвічені, ображені та зачмирені. Наші воюють, бо мають що захищати. Росіяни – бо хочуть вибитись у люди й після війни помститися тим, хто їх ображав.

На похоронах військових завжди є чувак, який травить анекдоти. Це не тому, що він кончений. Так його витягує психіка. Якщо концентруватися тільки на поганому, можна збожеволіти.

Гумор – не основна страва. Це соус, який покращує її.

Я – джедай безславного життя, Люк Скайвокер серіалів і доставки їжі. Та не можу відмовитися робити речі, які мені вдаються кльово.

Мені було менше року, коли принесли до батька в лікарняну палату. "Це твій тато", – сказали мені. Я нічого не розумів, але пам'ятаю, як усі усміхались. І я був у центрі цих усмішок.

Тата не пам'ятаю на двох ногах. 15 років я жив і розумів, що в нього немає ноги. Але це допомогло мені працювати з людьми з інвалідністю. В тебе немає ноги, руки чи ока – нічого страшного. Важливо лише те, яка ти людина.

Батько був крутий дядько, авторитет, приклад для наслідування. Йому завжди можна було хвалитися – навчився зав'язувати шнурки, приніс зі школи добру оцінку. Досі хочеться, щоб я йому хвалився, а він мене хвалив.

Кажуть, в окопах немає атеїстів. П*здьож.

Я виріс атеїстом, хоч і не войовничим. Я за віру та любов у себе. Це притому, що я когут із Прикарпаття, мене били кадилом по голові, нав'язували віру й лякали пеклом.

Після переїзду в Київ ще рік говорив українською. Але хотів бути, як усі, мати друзів, подобатися дівчатам. А всі навколо спілкувалися російською. І я теж почав. Потім пішов у військовий ліцей – там була лише універсальна мова матюків. До української повернувся 2014-го.

Пояснити комусь, що він у*обок, можу тільки російською. Мабуть, ця мова для цього й потрібна. Хоча страшно люблю, коли кажуть: "Най тебе качка копне!"

Росія – як токсичний чоловік. Бачить красиву жінку й розуміє, що ніколи не буде з нею. Тому починає її принижувати та ображати.

 

До того як стати президентом Росії, Путін був лохом, його булили. Можливо, в нього ще й жінку відбили, а його попустили. От і екстраполює свої невдачі на політику. Він не знає інших методів, крім насильства.

Путіна знищить демократія.

Знаю хлопців, які пішли в добровольці, не вміючи воювати. Вчилися стріляти з РПГ по ютюбу. По ютюбу! І підбили за тими уроками два танки.

Хочу, щоб українці були не лише міцні та сильні, а й розумні.

Уміння українців воювати закладене на генетичному рівні. Це також пояснює наші вільнолюбство, жертовність, недовіру до влади. Єдиний мінус, що ми такі кльові лише в момент, коли півень клює у сраку. Але так і працює генетична пам'ять – у стресових ситуаціях.

Щоб росіянин став "хорошим", він має спалити бодай один російський бензовоз і вбити 10 російських військовослужбовців. Знаю лише одного такого. А нє, він білорус.

Треба дати звання Героя України тому мудаку, який розікрав гроші на промивання мізків українців російською пропагандою, розікрав і довів до убогості російську армію. Але посмертно. Бо мудак має здохнути в російській тюрмі.

Людина молода, поки має мету. Інша справа – нав'язана мета або мрія. Біда в тім, що ми розучилися хотіти щось насправді, без допомоги маркетологів.

Я ще недостатньо зрілий, щоб відкладати на пенсію.

Хотів стати солдатом. Та у війську мало спеціальностей, де потрібні гуманітарії. Хабаря вистачило лише, щоб вступити на військового психолога. І мене вперло. На третьому курсі ще мав двійки, а диплом уже захистив на "відмінно" і з грамотою.

Якби поміняв роботу, то став би барменом. Там теж треба спілкуватися з людьми, вислуховувати їхні проблеми. А ще можна спати зі своїми клієнтами.

Конфлікту поколінь в українців немає. Є конфлікт стереотипів і поглядів.

Важливо бути егоїстом. Турбуючись про себе, накопичуєш ресурс, яким можеш ділитися з іншими.

Розлучатись – офігенно. Рекомендую, але не пропагую. Головне – щоб це було раціональне, а не емоційне рішення. Виняток – насильство.

Стосунки – це рослина, яку потрібно постійно поливати й удобрювати, давати багато сонця. Стосунки потребують довіри та розмов. Знаю пари, які за 10 років шлюбу не спілкувалися про свій секс.

У спецпідрозділі, в який я переводжусь, є багато гомосексуалів. Вони хороші солдати. Воювати їм можна, вбивати росіян – можна, гинути за країну – можна. То чого не можна одружуватись?

Я – гетеросексуал. І протягом життя страждав лише від гетеросексуалів. Жоден гомосексуал мене не образив.

Стосунків я мав небагато, на пальцях однієї руки можна порахувати. Романів – більше. Може, це через мій професійний скептицизм.

Смерті побоююсь, інакше наклав би на себе руки. А от боюся – безславного життя.

Коли Путін помре, порушу сухий закон. Коли переможемо, на два тижні звалю за кордон із жінкою, яка не має моральних принципів. Потім повернуся, пройду терапію і займатимусь адаптацією ветеранів.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×