"Українці мають бути готові до будь-якого сценарію"

Здатність до самоорганізації – наша генетично вроджена перевага, – каже політолог Михайло БАСАРАБ

У якій фазі нині повномасштабна війна? Держ­секретар Сполучених Штатів Америки Ентоні Блінкен нещодавно відзначив прогрес в українському контрнаступі. Як оцінюєте його хід?

– Я назвав би це в'язким протистоянням – росіяни зосереджують на полі бою сили для оборони. ЗСУ ж готуються переходити в масований наступ. Раніше вже були успішні кампанії наших військ – звільнення Харкова й Херсона. На нинішньому етапі контрнаступ готується по всій лінії фронту. Ми, звісно, не бачимо картини, на яку очікували люди, що спостерігають за війною через телебачення й телеграм-канали. Масштабне анонсування контрнаступу у ЗМІ сформувало в багатьох відчуття, що все відбуватиметься, як торік під час звільнення Харківщини, – швидко, успішно й видовищно. Через це в декого, для кого бойові дії перетворилися на шоу, виникло розчарування саме через цю "в'язкість", коли звільнення одного села може тривати тижні чи місяці. Росіяни добре підготувалися до цієї фази – збудували укріплені захисні лінії, наситили лінію оборони артилерією, бронетехнікою, авіацією та живою силою. Це складний етап війни, що дає не так багато щоденних успіхів, як хотілося б, і водночас виснажує сили – не лише ворожі, але й наші. Тому, хто обороняється, завжди легше, ніж тому, хто наступає. Росіяни тепер в обороні, за добротними укріпленнями та мінними полями. Українські ж військові змушені ризикувати життям, щоб прорвати цю лінію. Відносно швидко переламати ситуацію на полі бою може лише негайне надання Україні нової зброї. Без великої кількості далекобійної артилерії, ракет, безпілотників, авіації, розмінувальної техніки нині складно проводити стрімкі наступальні дії.

 

Немає поки що підстав сподіватися на якісь масштабні та стрімкі дії. Тепер усе дається великою кров'ю і потом наших бійців. Слід розуміти, що в Росії буде нова хвиля мобілізації, оборонна лінія насичуватиметься живою силою. Росіяни надто міцно закріпилися. Навіть якщо ворожі сили буде зламано, лишиться проблема мінних полів. Вона не вирішується за один день – потрібні і час, і відповідна техніка. Мінні поля – це загроза не лише для військових, а й для цивільного населення. Тому замість очікувати, коли ж нарешті почнеться ефектний контрнаступ, кожному українцю треба набиратися терпіння й думати, як бити ворога всюди, де тільки можна.

Соцопитування свідчать, що українці не готові поступатися територіями. Водночас є проблеми з мобілізацією. Як загалом оцінюєте настрої в суспільстві на цей час? Чи є ознаки того, що суспільство втомилося від війни?

– У суспільстві високий рівень оптимізму. Це однозначно позитивне явище – люди вірять у перемогу, у Збройні сили. Українці ставлять високу планку й мають абсолютно правильне розуміння того, як має завершитися війна – без жодних поступок Росії, що має відповісти за свої злочини. Це плюс. Але такий надвисокий оптимізм має зворотний бік – він демобілізує. Ця впевненість у обов'язковій перемозі часом може створювати враження, що війну вже виграно. Це демотивує громадян активно долучатися до кування перемоги, підтримки фронту. Є ЗСУ, яким ми довіряємо, є віра в перемогу, все відбувається без нашої участі – тож ми можемо повертатися до нормального життя, веселитися й відпочивати. Показник оптимізму не знижується, проте суспільство розхолоджується й цілком покладається на українських військових, які десь там захищають нас. Так не має бути.

У багатьох містах побут увійшов у мирну колію, працюють розважальні заклади. Як до цього ставитеся? Чи є це негативом, чи люди просто потребують релаксу, особливо після важкої зими?

– Зрозуміло, що, доки країна перебуває у стані війни, стрес більшою чи меншою мірою відчувають усі. Але я завжди кажу тим, хто бідкається, що найбільший стрес відчувають ті, хто перебуває на лінії фронту, та жителі населених пунктів поблизу передової. У великих містах, віддалених від лінії фронту, є можливість приготуватися до ракетного обстрілу чи атаки дронів, сховатися в укриття, а є села й міста, де долітання ракет настільки швидке, що оголосити тривогу не встигають. Люди живуть під постійною загрозою. Ось там найбільше підстав для стресу.

Бідкатися тим, хто у відносно безпечних місцях – бо абсолютно безпечних місць нині немає, долетіти може будь-­куди, – несправедливо. Доки у країні війна – суспільство має жити в її ритмі. Це не означає, що всі повинні воювати чи постійно боятися. Однак цивільні, які живуть звичайним життям, мають щомиті пам'ятати, що їхня країна чинить опір агресору, гинуть і зазнають поранень воїни, щодня хтось ризикує, щоб інші жили у відносно мирних умовах. Відчуття співпричетності й поваги до тих, хто безпосередньо обороняє державу, має бути в кожного українця. Думати, що кожна людина сама пам'ятатиме про це, марно. Свою роль має грати держава, щоб кожен її громадянин усвідомлював, що триває велика й виснажлива війна. Для цього повинні працювати пропаганда, ЗМІ, й сам режим життя держави має відповідати цим обставинам. Усе й усюди має нам нагадувати, що війна триває і ворог небезпечний. Нагадувати так, щоб це не тиснуло на громадян, але водночас щоб вони ніколи не забували про війну. Існує маса способів і засобів, щоб створювати відповідний фон.

Війна не може перетворюватися на справу лише тих, хто задіяний у Силах оборони, зазначали ви. Яким чином люди, що не служать в армії, можуть найкраще проявити свою підтримку Збройних сил?

– Передусім волонтерство. Друге – самоосвіта. Неприємно часом чути, зокрема від військових, що ця війна – якась раптова і вони взяли зброю до рук тільки тому, що зайди зруйнували їхнє місто. Нам усім терміново потрібна само­освіта для повного усвідомлення, що це невипадкова війна, це продовження тисячолітньої історії, коли Московщина регулярно намагалася знищити наш народ і державу. Це стосується не лише радянського періоду, а всієї історії. І ці тривалі специфічні відносини породили сьогоднішню війну. У ній у нас є шанс відплатити росіянам за всі біди. Хотілося б, щоб у кожного українця було розуміння повного контексту того, що відбувається. Третє – підготовка до тривалого захисту держави. Кожен громадянин, що перебуває у свідомому й нелітньому віці, має розумітися на наданні першої невідкладної допомоги в разі отримання поранень. Ті, хто може воювати, повинні отримати базові знання поводження зі зброєю. Слід навчити людей розрізняти ворожу пропаганду. Це також складова оборони. Важливо, щоб українці були морально готові до будь-якого сценарію, зокрема до чергової ескалації та війни на довгі роки.

Показники соціології з майже стовідсотковою суспільною єдністю у ставленні до Росії можуть виявитися явищем тимчасовим, писали ви у фейсбуку. Як утримати в суспільстві адекватне ставлення до країни-агресора?

– Треба віддати належне росіянам – у них великий досвід ведення інформаційних і політичних операцій або так званих активних заходів мовою спецслужб ще з часів холодної війни. Їхні успішні інформаційно-психологічні спецоперації відбуваються не лише на території України, а й у всіх західних демократіях. Російські інформаційно-психологічні операції спрямовано на те, щоб знизити бажання українців мобілізуватися до лав Збройних сил – це відбувається через дискредитацію територіальних центрів комплектування та їхніх працівників. Хамські відео про це потрапляють до соціальних мереж, і російська пропаганда вдало їх розкручує, підживлює інтерес до такого контенту та надає йому додаткового звучання. Таким чином в українців формують зневажливе ставлення до представників ТЦК і намагаються зривати мобілізацію. Згадайте антивакцинаторів. Усе відбувається за тими ж лекалами. Прикладом ІПСО також можна назвати будь-яке розмежування, наприклад, створення конфронтації між українцями з різних регіонів. Траплялися випадки, коли нібито російськомовні біженці зі сходу записували образливі відео зі Львова. А на заході України свідомо поширюються чутки про невдячних східняків. Звичайно, що для таких історій можуть використовувати й окремі реальні випадки, але довкола них створюється набагато більше брехні й маніпуляцій, далі цьому всьому надається масове звучання. І соціальні мережі тут – чудовий інструмент. Росіяни й надалі працюватимуть у цьому напрямку. Так само вони підігріватимуть серед українців бажання будь-що закінчити війну. Просуватимуть тезу, що треба піти на поступки, щоб більше не було ракетних ударів. Саме цього і прагне домогтися Росія через постійні обстріли – щоб українці втомилися й на будь-яких умовах вимагали від влади припинення війни. Помітно, що російські спецслужби активізують агентів публічного впливу, які знову починають виступати на захист російської мови, штовхати тезу про перевагу росіян і безперспективність війни. Це далеко не вичерпний перелік напрямків роботи російських пропагандистів. Тоді знову постануть тези, що нам усе одно жити поруч із Росією, тож треба шукати якогось порозуміння. Розрахунок на те, що певна частина українського суспільства, яка була загалом проросійською чи космополітичною, знову сформує умовну фракцію миру. Тепер це видається складним завданням, але росіяни грають у довгу.

Україна всіляко зміцнює свій захист від російських ракет і дронів. Але наскільки захищеним є наш інформаційний простір? Як найефективніше протистояти інформатакам країни-агресора?

– Базова річ – робота контррозвідувальних органів із виявлення агентів впливу, каналів поширення дезінформації, встановлення шляхів фінансування, каналів спілкування з кураторами та припинення їхньої діяльності. З корисними ідіотами, які включаються в цей процес несвідомо, треба проводити виховну роботу, за явні шкідницькі дії карати. Це найдієвіший спосіб. Але для того щоб боротися з російськими наративами, необхідно, аби переважали наші наративи. Обов'язком держави є заглиблення всього українського суспільства в контекст війни. Кожен громадянин має розуміти: якщо він працює чи навчається в мирному місті, це не звільняє його від обов'язку співпереживати тому, що відбувається на фронті. Треба готувати суспільство до тривалого захисту держави. Має бути ефективна контрпропаганда. В Україні були успішні ініціативи з боку небайдужих експертів та активістів, що діяли ще до повномасштабної війни, – "Стопфейк", "Закрий пельку Кремлю". Вони пояснювали українцям, в чому шкідливість конкретних російських пропагандистських заходів. Щоб бути на крок попереду, треба формувати правильну атмосферу в суспільстві, правильне ставлення до війни, мотивувати до співучасті в обороні держави. Правильна атмосфера сформує імунітет до ворожої пропаганди. Якщо кожен українець вважатиме, що захист держави є його священним обов'язком, то жодне російське ІПСО з дискредитації військкоматів не досягне мети.

Коли ми деокупуємо східні території, отримаємо тисячі людей, які дев'ять років перебували під інтенсивною російською пропагандою. Які мають бути дії держави?

– Ще до початку повномасштабного вторгнення я був в ініціативній групі з розроблення законопроєкту про особ­ливий режим на деокупованих територіях. Уже тоді було зрозуміло, що тривала окупація створила багато проблем і швидка реінтеграція захоплених регіонів лише примножить їх. Пропонувалося запровадити особливе адміністрування. Деокуповані регіони та їхні жителі повинні пройти період відновлення. Деякий час там не може бути жодного місцевого самоврядування, мають бути покарані всі ті, хто співпрацював з окупаційною владою, треба активно запроваджувати контрпропагандистські заходи з повернення заангажованих російською пропагандою людей до реальності. Ця робота потребує залучення великого апарату держслужбовців і силовиків. Це передусім стосується територій так званих ДНР і ЛНР, що довго перебували під окупацією. Якщо говорити про нещодавно захоплені території – там має бути інший режим, не настільки жорсткий. Але будь-яка звільнена територія потребує серйозної роботи з виявлення й покарання колаборантів та правдивого інформування людей про те, що відбувалось і відбувається. Ще одним викликом на звільнених територіях є жителі, які приїхали туди з РФ. Якщо вони не втечуть із російськими військами, то мають бути примусово депортовані без жодних прав на отримання українського громадянства і права проживання на території України.

Які є сценарії закінчення війни, на вашу думку? І який із них є для нас найоптимальнішим?

– На мою думку, негативних сценаріїв закінчення війни для України бути не може. Ми битимемося за своє право бути. Водночас можливі негативні сценарії припинення війни, тобто якщо бойові дії припиняться і Росія залишить під своїм контролем частину окупованих територій або покине їх, але не відповідатиме жодним чином за свою агресію. У такому разі війна матиме продовження, бо Росію не буде покарано. Тоді новий збройний конфлікт буде питанням найближчого часу. Ця війна справді закінчиться лише розпадом так званої Російської Федерації. Росія не лише звільнить захоплені українські території, а й буде покарана за злочини проти корінних народів, збройну агресію не тільки проти України, а й інших держав – Грузії, Молдови, сирійського народу, за втручання у вірменсько-азербайджанський конфлікт, за все те, що зробила проти західних країн.

Тобто Російська Федерація розпадеться і її суб'єкти стануть незалежними державами?

– Не обов'язково всі суб'єкти, але Росія втратить значну частину своїх територій. Якщо в РФ почнеться парад суверенітетів, то в якій точці він зупиниться? До яких масштабів зменшиться сучасна РФ? Для мене явним є те, що Росія втратить значну частину своїх південних і східних територій. А можливо, й більше. Глобальні лідери мають готуватися до цього. Свого часу вони фактично проспали розпад Радянського Союзу. Повторювати цю помилку буде тупо.

Що принесе нам зима? Чи вдасться Росія знову до тактики обстрілів енергетичних об'єктів? Чи готові українці витримати нові "темні ночі"?

– Цілком очевидно, що Росія знову атакуватиме критичну інфраструктуру України. Але такого запасу засобів ураження, як торік, у них уже немає. Завдяки західним партнерам у нас значно краща ситуація з протиповітряною обороною. Проте слід розуміти, що торік обстріли енергетичних об'єктів були настільки масованими, що навіть без їхнього повторення енергосистема може не впоратися – повністю відновити її не вдалося. Тому в разі великого навантаження на інфраструктуру у критичні періоди система може забуксувати. Відключення електрики все одно будуть, і українцям треба до них готуватися. Так само треба бути готовими до нових обстрілів – захистити всю територію України складно, росіяни все одно десь пробиватимуть наш захисний щит і створюватимуть проблеми. Минулої зими багато хто вважав, що енергосистема не витримає і нас очікує апокаліпсис. Але українці вкотре довели, що навіть у критичних умовах здатні дати собі раду. Здатність до самоорганізації – це генетично вроджена перевага нашого народу.

×