– Антиукраїнська істерія у Варшаві має кілька рівнів, – каже журналіст Олександр ПІДДУБНИЙ, 40 років.
– Локальний – це внутрішня боротьба у партії "Право і справедливість" між її лідером Ярославом Качинським і президентом Польщі Анджеєм Дудою. Останній висловлювався дещо врозріз із лінією партії. Антиукраїнські рухи спрямовані на те, щоб зірвати грудневий візит Дуди до України.
Другий аспект має ширший вимір. До Конгресу США передано проект резолюції про визнання Голодомору геноцидом українського народу. Високі шанси, що її ухвалять. Польща цього не хоче. Бо тоді світ не зможе назвати український народ таким, що вчинив геноцид поляків під час Волинської трагедії 1943 року.
Ще один важливий момент – Польща хоче накинути на нас історичну вину і застовпити за Україною місце вбивць у Волинській різанині. Щоб тінь за злочини проти сусідів не падала на неї саму. Адже рано чи пізно Україна стане асоційованим або дійсним членом ЄС. Історія України буде включена до загальноєвропейського контексту. Її вивчатимуть в Італії, Іспанії. І коли вони почнуть відкривати Україну, то з'ясують, що вона сотнями років потерпала від Польщі. Тоді історики по-іншому подивляться й на події ХХ сторіччя – Волинську різанину та на роль поляків під час Другої світової війни.
Як Україна мала би діяти у відповідь?
– Якщо політична влада Польщі не хоче прогресу в наших взаєминах, то маємо розуміти, хто є для нас союзником. Це – польське суспільство, що переважно не є антиукраїнським. Це – тамтешній бізнес, що бачить великі можливості в Україні.
Слід налагоджувати культурну й економічну співпрацю. Тоді пропагандистська антиукраїнська машина, яка зараз задіюється, не труїтиме мозок людей масово.
Немає надії, що протистояння затихне саме по собі?
– Що ближча Україна до Європи, то більше Варшава втрачатиме там свої позиції. Чимало сил НАТО зосереджено в Польщі, тому що це – перша лінія фронту. Вона є культурним спікером Європи для Білорусі й України. Освітні програми, що діють за європейські й американські кошти, Польща має завдяки своєму винятковому становищу прикордонного краю з пострадянським простором.
Коли Україна продовжуватиме долучатися до Європи, то стане першою лінією протистояння. Відповідно, Польща отримуватиме не всі "цукерки", що має зараз.
Чому польські політики не прораховують, що, послаблюючи Україну, вони опиняються лицем до лиця з Росією?
– Вони вже в НАТО. Тому почуваються спокійно.
Цей конфлікт псує репутацію Польщі в очах Заходу?
– Так. 8 листопада в Сеймі було обговорення того, що закрутила Варшава на міжнародній арені. Почала вимагати реституції від Німеччини за Другу світову війну. У неї напружені стосунки з Литвою – у проекті польських паспортів Варшава хотіла включити зображення деяких литовських пам'яток, а також Цвинтаря орлят у Львові. Фактично заявила територіальні претензії на ці терени.
Колишній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, коментуючи слова теперішнього керівника відомства Вітольда Ващиковського, написав у Twitter: дипломатія потрібна, щоб створювати зв'язки, а не знищувати їх.
текст: Валерія РАДЗІЄВСЬКА
В останні тижні з боку Варшави прозвучала низка антиукраїнських заяв. Голові Українського інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу пригрозили забороною в'їзду до сусідньої держави. Міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський заявив, що Польща може перестати бути "адвокатом" України в Європі. А під час візиту до Львова відмовився відвідати Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького": бо його директор вважає, що Польща 1918 року окупувала Західну Україну. Цей же міністр у липні говорив: "З Бандерою ви до Європи не увійдете". Мовляв, Польща накладе вето на потенційний вступ України до ЄС. А сенатор та історик Ян Жарин звинуватив Україну у варварській поведінці в питаннях історичної пам'яті. Президент Анджей Дуда додав: "Особи, які висловлюють антипольські погляди", не повинні займати високих постів в українській владі.
На цьому тлі Петро Порошенко ініціював проведення засідання консультаційного комітету президентів України та Польщі. 11 листопада глави держав домовилися, що зовнішньополітичні радники зустрінуться наступного тижня у Кракові. І доручили розпочати підготовку до робочого візиту Анджея Дуди до Харкова в грудні.
Чому Варшава пішла на цей конфлікт і як Україні вийти з нього з найменшими втратами?
Раніше поляки сприймали Україну як протекторат Москви. А тепер відчули, що в них під боком НАРОДИЛАСЯ НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА, хоч і зі своїми проблемами.
Польща веде взаємовиключну гуманітарну політику. З одного боку, в їхнє суспільство інтегруються сотні тисяч українців, бо їм дали можливість там навчатися і працювати. З другого – еліта проявляє себе як шовіністична і не здатна до діалогу.
Довгий час у країні за інерцією діяла традиція Єжи Ґедройця, Івана Павла ІІ й інших великих людей. А зараз наші сусіди опинилися без схожих авторитетів і потрапили в руки популістів при владі.
Ми все одно будемо в об'єднаній Європі. А полякам потрібно зрозуміти, що ні Берлін, ні Вашингтон не терпітимуть українофобії.
Ростислав МАРТИНЮК, історик
У Польщі виросли свої скріпи: католицизм, велика Польща від моря до моря. У Росії – свої. А Україна опинилася між ними. Москва обов'язково гратиме на протиріччях між Києвом і Варшавою.
Україна має будувати сильну державу. Треба переосмислити історію, прийти до спільного знаменника і закрити це питання.
Аркадій БАБЧЕНКО, російський журналіст
Група польських політиків граються у шкурні інтереси, а еліта не знає, що із цим робити. Якщо голову Інституту національної пам'яті В'ятровича оголосять персоною нон-ґрата з ідеологічних міркувань, для нас конфлікт стане ПРИНИЗЛИВИМ. Найкращий варіант – добитися від Варшави роз'яснень, провести консультації і змусити їх до діалогу. Електоральна підтримка правлячої партії "Право і справедливість" обвалилася вдвічі – від 50 відсотків до 21. Тому пробують розкрутити псевдопатріотизм із брудним політиканством.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
53 роки, колишній народний депутат
Загострення відносин між Польщею й Україною стосується лише історичної пам'яті. Суперечка перейшла в політичну сферу. Повністю подолати проблеми важко, бо є середовища з обох боків, яким це вигідно для політичної боротьби. Залагодити ситуацію можуть політичні еліти. Вони мають розмовляти й домовлятися.
З другого боку, будуть такі дискусії, в яких ніколи не знайдемо спільної мови. ДЛЯ ПОЛЯКІВ НАЦІОНАЛЬНИМ ГЕРОЄМ БУДЕ Юзеф ПІЛСУДСЬКИЙ, а для українців – ні. ДЛЯ УКРАЇНЦІВ героєм буде Степан БАНДЕРА, а в Польщі його вважають злочинцем.
Проблема в іншому. Протягом останніх щонайменше 15 років у Польщі закордонна політика не була самостійною, а радше продовжувала внутрішню. Тож деякі наші міжнародні рішення та заяви спрямовані на мобілізацію свого електорату. Це шкодить зовнішній політиці Варшави.
Суперечками МОЖЕ СКОРИСТАТИСЯ РОСІЯ. У цілях Кремля, щоб таких проблем між Польщею й Україною, Україною й Угорщиною, Польщею й Литвою було якнайбільше. Тоді на Київ буде легше тиснути. Якщо таких конфліктів немає, то Москва їх ініціює. Це видно, коли глянути на справи зруйнованих в Україні польських пам'ятників чи обстріл польського консульства в Луцьку. До цього могли бути причетні російські спецслужби.
Ми маємо досвід розв'язання проблем у польсько-українських стосунках. Як Цвинтар орлят у Львові. Дискусія щодо нього відбувалася майже 15 років. Щодо історичної пам'яті – триватиме довго, але над нею варто працювати. Аби не було, як між Вірменією й Туреччиною. Минуло понад 100 років, а країни досі ворогують – через злочини проти вірмен на початку ХХ століття.
Даріуш МАТЕРНЯК, голова фундації "Центр досліджень Польща –Україна", головний редактор польсько-українського порталу Polukr.net
Відносини України з Польщею не погіршилися. Змінився дискурс. Явних небезпек поки що немає. Та якщо виникне справжня криза у стосунках, це може загрожувати нашій територіальній цілісності. В Україні діють багато засобів масової інформації, підконтрольних росіянам. Тому вони РОЗДМУХУВАТИМУТЬ цю тему, провокуватимуть конфлікти. Нам давно потрібна інформаційна гігієна. Це стосується не лише українсько-польських відносин.
Роман МАТИС, громадський діяч, правозахисник
Це передусім внутрішня польська проблема. Хоча такі речі небезпечні. Бо за короткий час можна багато чого зіпсувати. Українці замало виконали роботи щодо національної пам'яті й історичних конфліктів. Часто не знають, про що йдеться, коли поляки говорять про свої болі. Нікому не вигідно перетворюватися на ворогів. Треба переводити проблему в широку двосторонню дискусію.
Тарас ПРОХАСЬКО, письменник
Після Другої світової війни з території сучасної України до Польщі вивезли 800 тисяч людей. Мільйони їхніх нащадків, вихованих на розповідях про українців-убивць, мають вплив на польську політику. В Україні теж є частина суспільства, яка не пробачить жодній владі, якщо та піде на запропоновану Варшавою конструкцію історичної пам'яті: з українського боку вибачення та покаяння, а з польського – скромне przepraszam.
Єдина можливість досягти порозуміння – домовитися про мораторій на згадування в обох країнах цих дражливих питань. Залишити їх на рівні ДИСКУСІЙ МІЖ НАУКОВЦЯМИ. Інакше ситуація погіршуватиметься. Політичні еліти в Польщі проводять лінію, що через історію піддає сумніву – чи справді західноукраїнські землі належать Україні законно. Це шкодить обом державам. Адже, приміром, якщо Варшава закриє в'їзд нашим заробітчанам, то змушена буде приймати сирійців та арабів.
Іван ПАТРИЛЯК, декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Сім років тренував футбольну команду в Польщі в 1990-х. Партія "Право і справедливість" на офіційному рівні висловлює те, що давно було на побутовому. Зараз її рейтинг падає. Качинський і Ващиковський не винаходять велосипед, а роблять те, що завжди робили радикальні партії, – шукають образ зовнішнього ворога. Нам треба демонструвати виваженість і спокій. Це ніби зустрічаєте біля ресторану п'яного. Його тягне на подвиги, а вам не хочеться провести ніч у відділку. Тому краще обійти. Наступні вибори майже напевно виграє "Громадянська платформа" – і про агресивну риторику цього уряду забудуть.
Олег ФЕДОРЧУК, футбольний тренер
Існує принаймні чотири причини, чому слід припинити подальшу ескалацію конфлікту.
По-перше, незалежно від "гріхів" української сторони, вживаючи патерналістські аргументи на зразок "розкажемо вам, яких політиків можете мати, а яких – ні", показуємо себе в поганому світлі. Така мова небезпечно НАГАДУЄ РОСІЙСЬКІ ЗВЕРТАННЯ ДО КИЄВА.
По-друге, польсько-український конфлікт ослаблює й так не надто сильні в Європі позиції прихильників твердої політики щодо Москви. Польські інтереси безпеки не повинні стати заручником історичної політики.
По-третє, Польща й поляки сприймаються в Україні позитивно. Маємо сотні тисяч мігрантів з України. Краще використати ці засоби, аби поволі, але успішно, достукуватися з нашими історичними поглядами до українців, ніж знищувати напрацьоване, не досягаючи нічого. Конфлікти "на вершині" можуть швидко зійти вниз зі шкодою для суспільних контактів.
По-четверте, така політика не має жодних шансів на успіх. УКРАЇНЦІ НЕ ЗМІНЯТЬ СВОЇХ ІСТОРИЧНИХ ПОГЛЯДІВ під польським тиском, незалежно від того, наскільки сильним буде тиск. "Зовнішнє змушування" ніколи не зможе відмінити історичного підходу суверенної держави. Тому краще згодитися на наше непогодження в історичних питаннях, ніж вести безплідну війну. Вона знищить те, що є в польсько-українській дружбі.
Катажина ПАЛЄЧИНСЬКА-НАЛЕНЧ, заступник міністра закордонних справ Польщі 2012–2014 років
Кажу, що я – знаний бандерівець. У моїй країні говорити так небезпечно. Уряд Польщі став націоналістичним і шовіністичним. На слово "українець" реагують вороже. Та люди залишились нормальними. Не знаю української політики, але, певно, така сама дурна, як у Польщі. Маємо говорити одне з одним, а не закидати звинуваченнями. Немає іншого способу примиритися.
Анджей СТАСЮК, польський письменник
Польща має великі амбіції. Але потенціал та історія країни не дуже цьому сприяють. ПРЕТЕНДУЄ НА БІЛЬШЕ, НІЖ МОЖЕ ПОТЯГНУТИ. Це проблема їхнього національного самоствердження. Точно такою поведінка Варшави була у 1930-х, між Першою і Другою світовими війнами. Все закінчилося окупацією Польщі.
Нас багато що поєднує з поляками. Але сьогодні воно десь на задвірках, не є головним. Щоб мати дружні відносини, Варшава повинна визнати нас повноцінними партнерами. А не копатися в історичній пам'яті, згадуючи, як колись їхня шляхта домінувала.
Польща претендує на роль політичного центру в Східній Європі, на першість у стосунках із сусідами – Литвою, Білоруссю, Україною. Ця політика працює не на посилення, а на занепад Польщі.
Юрій ПРИСЯЖНЮК, професор кафедри історії та етнології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
В України й Польщі є досвід спільної боротьби з більшовицькими окупантами. Як і поляки, ми пережили комуністичне минуле. Вони пройшли економічний шлях становлення, який ми переживаємо зараз. Маємо спільні ментальні риси – хочемо бути успішними, не забуваючи при тому, хто ми є. Водночас історичне минуле нас і роз'єднує. Українсько-польський конфлікт більш давній, ніж із москалями. Був час жорсткого протистояння.
Антиукраїнська істерія в Польщі підігрівається росіянами за великі гроші. Путін перед виборами зробить усе, аби посварити Україну з Польщею, а потім – Польщу з Євросоюзом. Однак поляки мають враховувати: якщо Україна впаде, то кордон Росії йтиме по річці Вісла. Кожна зі сторін мусить ВИЗНАТИ ПОМИЛКИ СВОЇХ ПРЕДКІВ. Але сперечатися про ті події мають історики, а не політики.
Сергій ПАРХОМЕНКО, керівник Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД
2 
1
Коментарі