Сучасна Росія – це суміш варварської середньовічної держави і Радянського Союзу, вважає московський журналіст Євген Левкович
Чому ви вийшли на антивоєнну акцію?
– Я в принципі негативно ставлюся до російської влади. Жодних здорових дій з її боку не бачу. Вийшов на пікет, бо немає нічого страшнішого за війну. Я більше нічого вдіяти не можу. В нас немає "Правого сектора" чи сотень самооборони. Наші вуличні протести неефективні, але хоч якось потрібно діяти. Конфлікт з Україною – це жахлива провокація Путіна. Він втратив уявлення про добро і зло.
Багато людей в Росії поділяють вашу позицію?
– На жаль, меншість.
Чому?
– У нас багато років як знищена вільна преса, немає інших точок зору. Це результат тривалої роботи величезної пропагандистської машини. Повторюється те, що було за СРСР. Тоді люди вірили, що в Америці голод, там принижують людей, що США – країна злочинців й імперіалістів. Зараз усе телебачення і майже вся преса працюють на те, аби показати: в Україні стався нацистський переворот.
Які можливі ризики для Росії?
– У таких масштабах не звик думати. Я не аналітик. Я – російський патріот, не хочу нікуди звідси виїжджати. Але в такій країні мені жити страшно. У нас при владі – садисти. Я готовий чинити опір до останнього. Скільки таких людей – важко сказати. Але очевидно, що їх меншість, і вони не мають ресурсів, аби доносити до мас свою точку зору. Немає ні телебачення, ні преси, ні радіо, ні опозиції в парламенті. Є інтернет, але він нерівноцінний суперник "Першому телеканалу". Провінція дивиться три головні канали: "Перший", НТВ і "Росія". З трьох гармат влада веде вогонь на тему, що Україну охопила коричнева пітьма і ми повинні рятувати російський народ.
Ви спілкуєтеся з людьми, які також проти війни з Україною?
– Так, звичайно.
Хто ці люди?
– Вони дуже різні. Й молоді, й старші, але інтелігентніші за тих, які підтримують владу. Останні є типово радянськими.
Опишіть їх.
– Радянські не в тому сенсі, що народилися в СРСР. Вони радянські за цінностями. Вважають, що начальник завжди правий. Вірять телевізору і повторюють усе за ним. Для них дуже важливий власний добробут. Часто це бюджетники або люди, пов'язані з репресивним державним апаратом. Путін усім їм суттєво підняв зарплати, порівняно з єльцинськими часами, коли вони бідували. Вони на нього моляться як на гаранта особистого добробуту. Але головна біда не в тому, що таких людей багато. А в тому, що їм усе по барабану. Рада Федерації ухвалила воювати? То й правильно.
Ці люди мають спільників в Україні?
– А хто в Криму живе? А в Донецьку? То все радянські люди. Я вперше був у Києві 10 років тому. Якщо пройтися і придивитися, люди зовсім інакші. Київ – європейське місто. А їдеш Кримом і розумієш – це ще радянський шматок. Місцеві живуть на фантастично красивій території й не можуть конвертувати її у прибуток. На узбережжі – жахливі пансіонати, з хамським обслуговуванням. Люди сидять на мільйонах доларів і не можуть їх підняти, палець об палець не хочуть ударити. А тут іще й Москва каже: ми вам підвищимо пенсії та зарплати. А ті раді: можна й далі нічого не робити, ще й бонуси отримати. У мене друг у Донецьку живе. Він дотримується проєвропейських поглядів. Таких там – цілковита меншість.
Чому Путін так хворобливо відреагував на Майдан?
– Для нього події в Україні – особистий копняк. Майдан був за Євросоюз і проти путінської присутності в країні. Тому він хоче помститися.
У Росії Майдан можливий?
– Теоретично, так. Але зараз це малоймовірно. Є різниця між Москвою і Києвом. По-перше, у вас, окрім вулиці, була опозиція в парламенті. У Верховній Раді могли заблокувати трибуну. У нас такого немає. Будь-яке рішення Путіна схвалюється одноголосно.
По-друге, у російської опозиції немає серйозних бойових організацій. Під час вирішальної фази вашого протистояння виступили добре підготовлені люди – "Правий сектор", афганці. У нас протестний кістяк становлять інтелігенція й ліберали. Це не сила на вулиці.
По-третє, силові структури в нас виконуватимуть усе, що їм накажуть. У вас армія відмовилася розганяти Майдан, міліція із Західної України сказала, що не воюватиме з народом. Наші силові структури не просто виконали б наказ, а з великою радістю. Силовикам із Чечні участь у розгоні москвичів була б за щастя.
Чи можливий союз лібералів і російських націоналістів?
– У нас усі політичні сили афілійовані з Кремлем. Тому не зрозуміло, хто він такий – російський націоналіст. Якщо ти не під дахом Кремля, то не можеш займатися політикою ніяк. Одразу – до в'язниці.
Швидше за все, можливий цивільний рух, без чіткого політичного забарвлення. У нас і ліві, і праві – це все продовження путінської влади. Поки що просвіту не видно. Ситуація дуже далека від української.
Але Росія все-таки країна з європейською культурою?
– Ні. Ніякої сильної європейської культури в нас немає. Це суміш варварської середньовічної держави і Радянського Союзу. Ми не позбулися ходіння строєм, агресії до сусідів.
Європеїзувати Росію реально?
– Для цього мають бути інструменти. По-перше, медіа. Людям треба пояснювати, навіщо нам Європа. У нас телебачення 10 років говорить: Європа – це територія розпусних жінок, наркоманів, фашистів і геїв.
По-друге, у нас немає нації. У вас люди різних політичних поглядів виступили проти влади, бо всі – українці. А як нам європеїзувати ісламські республіки у складі Російської Федерації? Є, звісно, проєвропейські анклави – Москва і Пітер. Решта – це азійщина.
Яке ідеальне майбутнє для Росії, на вашу думку?
– Я хочу бачити Росію такою, якою ви хочете бачити Україну – вільною. Але щоб розвернути Росію в інший бік, її треба так сильно гепнути по голові, як Німеччину в середині ХХ століття. Чи бажаю я цього своїй країні? Ні, звісно, це й мене особисто зачепить. Але щоб тут почало проростати щось інше, Росія повинна дійти до самого дна. Надія на Україну, ЄС і Америку. На те, що разом ви зможете поставити на місце російську владу, яка вийшла з берегів.
Хотілося б, щоб закон був один для всіх. Щоб був нормальний парламент. Щоб суди були незалежні, щоб людей за дзвінком не саджали. Також хочеться, щоб країна була менша. Такою величезною територією і такими різними народами не можна керувати демократичними методами.
Де-факто Росія стала ще більша.
– Я не радий цьому. Я люблю Крим. Мені ніхто туди не заважав їздити. Це – окупація. Соромно, що й сказати.
13 
1
Коментарі