Це не боротьба за свої інтереси, а провокації і бандитизм
Ситуація з блокуванням українсько-польського кордону що далі, то більше набуває фантасмагоричних форм. Якщо аналізувати її в комплексі, то неможливо не відчути гнилісного "русского духа", яким тхне вся ця епопея. Нас закликають не звертати уваги та не вестися на провокації з боку "маргіналів". Мовляв, слід бути вдячними Польщі. Але щоб зрозуміти реальність, треба простежити еволюцію польського протесту й подумати, чи не бачили ми все це раніше?
У вересні 2022-го польські фермери вперше почали протестувати проти експорту українського зерна. З грудня того ж року страйкарі перекрили траси й митні пропускні пункти тракторами, намагаючись зупинити рух вантажівок. На початку березня 2023-го тодішній польський міністр сільського господарства Генрик Ковальчик провів із фермерами переговори, намагаючись пояснити, що кількість та руйнівні наслідки від постачання українського зерна дещо перебільшені. За його словами, за 2022-й у Польщу надійшло 2,6 мільйона тонн українського зерна. А за кордон вивезли майже 9 мільйонів тонн. Тобто більшість експорту – це продукція польських виробників. Щоб якось задобрити аграріїв, уряд Польщі разом із Єврокомісією погодився надати компенсації фермерам. Але цього страйкарям було замало. У квітні 2023 року вони почали вимагати повного закриття кордону для українського зерна й навіть хотіли зірвати візит президента України Володимира Зеленського до Варшави.
Згадаймо, що саме тоді Росія бомбила українські портові склади й елеватори. Фактично польський кордон був дорогою життя для всієї агропромислової галузі України. Тож його блокування дивним чином скидалося на взяття в заручники України, що стікала кров'ю. Це нагадувало симбіоз хижака і стерв'ятника. Доки Росія знищувала нашу економіку, крала й вивозила на експорт українське зерно з окупованих територій, польські протестувальники заробляли копієчку. Щойно польській владі та Єврокомісії вдалося домовитися з фермерами про розміри компенсації, як на початку листопада 2023 року розпочався страйк польських перевізників. Вимоги були ще абсурдніші – повернутися до обмежень щодо українських вантажівок, скасованих за Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Тобто вони хотіли скасування умов, узгоджених задовго до сьогодення. Чому? Тому що можуть. Це як у темному підворітті. Життя чи набитий гаманець. Відтоді польські аграрії та перевізники змінюють одне одного, висуваючи все нові й нові вимоги.
Пояснити все, що відбувається на українсько-польському кордоні, лише економічними причинами неможливо. Таке враження, що метою організаторів протестів є навіть не викручування рук Брюсселю. Річ у закритому кордоні. Річ у логістиці. Точніше, в її відсутності. Блокувальники не тільки зупиняють зерно й інші сільгоспвантажі, що перетинають кордон у бік ЄС. Не меншу, а то й більшу цікавість у них викликають вантажі, що прямують в охоплену війною Україну. Ми бачили кадри, як невідомі в цивільному перевіряють військові вантажі, переписують зброю. Характерно, що вантажів із польською продукцією, якої в українських магазинах повно, ніхто не зупиняє. А от зброя, дрони та навіть військові катери – то, виявляється, щось таке, через що прибутки польських протестувальників падають. Цікава вибірковість, чи не так?
Притому польські фермери чомусь забувають, що, поки кордон з Україною перекрито півтора року, російське зерно постачають у Польщу без перешкод. Цей момент не викликає в них жодного спротиву. Схоже, питання перекриття кордону тісно пов'язане зі зростанням впливу в Польщі російської агентурної мережі. Дивує бездіяльність польської влади й ігнор служби безпеки. А ще більше дивують експерти, які намагаються пояснити ситуацію виключно політичними процесами в Польщі й закликають українців "не сваритися" і потерпіти, щоб "не підігравати Путіну". Слава Богу, хоч тут згадали про агресивного кремлівського маніяка.
Якщо абстрагуватися від моральної складової питання, то протести на польсько-українському кордоні все більше набувають форм антиукраїнських, ба більше – проросійських провокацій. Так 20 лютого під час протестів фермерів у польських Ґожичках на одному з тракторів був радянський прапор і напис: "Путін, розберися з Україною, Брюсселем і нашими урядовцями". Журналіст Павел Боболович у фейсбуку написав: "Тепер уже не важливо, чи обґрунтований протест. Дії та форми стали неприйнятними. Ви не можете перекривати кордон. Зупинка машин швидкої допомоги, автобусів, сварки з жінками, проросійські банери, розігрування сцен із перевірки, висипання зерна – це не боротьба за свої інтереси, а провокації, бандитизм, чиста анархія".
Щось подібне ми бачили 2014-го під час проросійських мітингів на Сході України, що мали імітувати "народний сепаратизм", за яким завжди стояли російські куратори. "Путін введи війська!" Пам'ятаєте? Тоді теж були блокувальники, що зупиняли рух військових колон. Були маргінали, налякані "українізацією". Чим вони закінчили? Лягли в могили, ставши харчем для імперії? Цей випадок викликав таку негативну реакцію всередині польського суспільства, що заговорили навіть посадові особи.
Генеральний Консул Республіки Польща у Львові Еліза Дзвонкевич написала: "Вибачте, дорогі українські друзі. Те, що відбувається, не може бути справою рук моїх співвітчизників. Коли підлітком я дізналася, що під час Варшавського повстання 1944 року росіяни, які стояли по правий берег Вісли, не погодилися на приземлення (для дозаправки) літаків союзників, які допомагали Варшаві, що воювала, я подумала, що лише росіяни могли поводитися так ганебно. Зрештою, призначена для повстанців допомога була навмання випадково скинута з цих літаків на околиці Варшави й опинилася в руках німців. Тоді я була переконана, що тільки росіяни можуть спокійно дивитися, як стікає кров'ю інший народ. Що ми, поляки, ніколи не вчинили б так само. А що сьогодні роблять "польські" фермери та перевізники? Я не вірю, що вони поляки. Справжній поляк ніколи не вдарив би ножем у спину своїм сусідам, які борються за свободу. Ідеться не про вимоги, а про форму протесту. Ганьба й ганьба. Прошу вибачення в України, яка бореться".
Сильне порівняння. Але це поляки. Та їх частина, якою вже керують російські ляльководи і яка діє проти інтересів Польщі. Росія завжди заходить, як тать уночі. Через страхи, ненависть маргінальних груп. Сьогодні Польща палає. Наш тил перетворюється на гібридне поле бою. І Україна може опинитися в оточенні. Уже не важливо, чим був продиктований протест. Хто і з яких міркувань його підтримує. Хто там "корисний фермер", хто цинічний політикан, а хто російський куратор. За фермерами знову прийдуть перевізники. За ними медики. За ними бюджетники, і так доти, доки Польща не впаде ослабленою та розколотою зсередини.
Вдячність – це дія на порятунок, а не покора й ігнорування небезпеки. Саме тому всі заклики до українців промовчати, зрозуміти польський політичний контекст, белькотання про вибори в Польщі та відсилання до того, що "фермери завжди щось розсипають і розливають", – це така сама російська провокація, як і підбурювання поляків. Нас закликають зробити вигляд, що нічого екстраординарного не відбувається. Тож коли нам кажуть зачекати, то пропонують дозволити найближчим сусідам повторити нашу помилку 2014 року. Скільки ми чекали у Криму? Скільки втратили часу, поки намагалися "не вестися на провокації"?
Бути вдячними Польщі за допомогу й добро означає припинити чекати й не заколисувати її своїм очікуванням. Кордон має бути розблокований. І зробити це мають самі поляки. Саме вони повинні врятувати свою країну від російського впливу.
3 
1
Коментарі