На життя впливають кілька чинників. Перший – дитинство. Звідти – сприйняття світу і себе в ньому, комплекси, розуміння базових речей. Наступний – осмислення травм, які отримали в дитинстві. Треба розібратися і пояснити собі, чому виникають проблеми.
Перший спогад дитинства – ранньою весною біжу назустріч батькові, який повернувся з роботи.
Літеру "р" вчилася вимовляти самостійно. Виконувала вправи, складала скоромовки. Це було моє перше досягнення.
Дитинство моє пахне свіжоспеченим маминим хлібом. Пухким, м'яким, рум'яним. Тісто завжди гарно підіймалося. Не наважуюся пекти сама. Боюся, що не вдасться.
У нашій сім'ї сильно перепліталися традиції. Тато з Тернопільщини, мама – з Рівненщини. У перших на Різдво готують квасний борщ, у других – холодну грибну юшку. Ми готували обидві страви.
Дружба триває, доки люди розвиваються рівноцінно.
Будь-які стосунки повинні наповнювати і приносити користь.
Маю комплекс рятівника. Мушу допомагати, навіть коли не просять. Борюся з цим.
У школі задали перемалювати ялинку. Моя була найгірша. Потім з'ясувалося, що однокласникам допомагали батьки.
Була шокована, коли побачила в однокласника фломастери. Вразили чіткі, насичені кольором лінії. До першого класу в мене були тільки кольорові олівці.
У шкільному атестаті маю одну четвірку – за твір з української мови. Щоб отримати з відзнакою, треба було дати хабара. Батьки відмовилися. Помилки пам'ятаю досі. Перша – кома не в тому місці. Друга – у цитаті, де я зберегла пунктуацію автора. Вчитель відмовився переглянути першоджерело.
Перечитала майже все, що було в сільській бібліотеці.
Перше дитяче кохання – актор Іван Гаврилюк. Побачила його у фільмі "Кармелюк". Вразили його талант і зовнішність.
Якщо малюю в особливому піднесенні, картину швидко купують. Мабуть, відчувають енергетику й любов, з якими її творила.
Вірю, що думки матеріалізуються. Вчуся мислити позитивно, правильно формулювати бажання.
Усвідомити, що світ не є поганий, – це вже успіх. Але важливо змінюватися самому.
Соціальну психологію та взаємовідносини треба викладати у школі. Молоді люди виходять непристосованими до життя. Свої помилки починають розуміти після 30 років. Доти їх можна наробити забагато.
Поки мої одногрупники працювали над одним натюрмортом, я малювала чотири. Перші три мені не подобалися.
Раніше думала, що навчити малювати можна будь-кого. Зараз маю статистику: восьмеро з десяти можуть зрозуміти основи образотворчої грамоти, але творчістю займатимуться не більше трьох.
Розчарована політичною ситуацією в Україні. Але не так, щоби збирати сумки і їхати звідси.
Без фантазії немає художника, є тільки ремісник. Такі люди можуть добре намалювати українську хату, дівчину з косою. Але проявити свою сутність на полотні не здатні.
Бідність – це приниження людської гідності.
Митець мусить бути голодним? Не згодна. Він має бути ситим, працювати в теплій майстерні, купувати якісні матеріали, відвідувати творчі заходи, подорожувати, купувати книжки.
Думала, що добре знаю німецьку. Та в Австрії зрозуміла, що це не так. Слова видавалися одним звуком. Рятувало, що могла читати. Доглядала двох малюків. Діти завжди говорять просто, але правильно. Вчилася мови разом із ними.
Не подобається стиль спілкування українських чоловіків із жінками. Вони люблять маніпулювати, натякати, вважають слабкістю прояв емоцій. В Австрії жінці не потрібно додумувати, накручувати себе. Якщо стосунки закінчуються, то причини обговорюють. Після розриву залишаються добрими знайомими.
Дружба між чоловіком і жінкою може бути за умови великої різниці у віці.
Рівність – це добре. Але я не проти розподілу обов'язків.
Маю блокнот для запису досягнення. Якщо падаю духом, заглядаю в нього і розумію, що не все так погано.
Діти мають піти з батьківського дому. Іноді батьки не готові відпустити. Так можна зламати долю, перетворити свою дитину на соціального інваліда.
Сім'я повинна стати місцем, де можна бути собою.
Раніше часто дарувала свої роботи. Потім бачила їх у підсобках, темних кутках. Тепер дарую рідко.
Завжди мріяла про сад. 2015-го купили шмат землі біля чоловікової хати. Саджу декоративні кущі й квіти. Потім їх малюю.
Інтуїтивно відчуваю людей у момент знайомства. Отримую певний імпульс. Із радістю визнаю, якщо помилялась.
Вражає досконалість світу. У найдрібнішої частинки є своя програма і функція.
Радо витрачу гроші на емоції, саморозвиток чи подорож. Перед покупкою матеріальної речі добре подумаю.
Хочу стати мінімалістом. Залишити тільки ті речі, що приносять позитивні емоції.
Шкодую, що листування як традиція відмирає. Листи до близьких людей – це психологічний тренінг, розвантаження від негативу, прощення образ. Хоч їх не завжди варто бачити адресату.
Не вірю у випадковості. Кожен отримує те, на що заслужив.
3 
35413
Коментарі