Перемогою буде швидкий вступ України в НАТО, – каже експерт Михайло ЖИРОХОВ
На початку широкомасштабної війни росіяни готувалися провести операцію в дусі американської "Бурі в пустелі" – планували бойові дії проти слабшого, хоча й порівняно численного супротивника, писали ви. Що стало їм на заваді? Що зірвало плани Кремля навесні 2022 року?
– По-перше, плани зірвало те, що наше командування, незважаючи на наявні політичні заяви про неможливість війни, мало розвідувальні дані й перед самим ракетно-бомбовим ударом змогло вивести більшу частину військових, систему ППО й літаки бойової авіації з-під удару. До того ж на прикордонних територіях – у Чернігівській і Сумській областях – більшість військових частин залишила місця постійної дислокації, тому російські удари були неефективні. По-друге, росіянам завадило недооцінювання супротивника. Вони вважали, що українська армія неспроможна повноцінно воювати, порівнюючи нинішню ситуацію із 2014 роком, коли тільки поява російських кадрових частин призводила до вимушеного відходу української армії. Тому удари з повітря планували не стільки для знищення, скільки для демонстрації власної вогневої переваги. Зважаючи на міжнародний досвід воєн останніх років, тієї кількості ракет, що їх запустили російські військові в ніч на 24 лютого, було недостатньо. Американці в Сирії використовували для знищення одного аеродрому майже 60 ракет. А росіяни запускали по кожному аеродрому по дві-три ракети.
Чому повномасштабний наступ відбувся торік? Адже 2014-го росіяни мали значно кращі можливості для цього – в України була слабка армія, відсутнє повноцінне державне керівництво. Чого вони чекали вісім років?
– 2014-го була реальна можливість розв'язати повномасштабну війну, але Путін її проґавив. Очевидно, він не знав, яка буде реакція Заходу. До того ж західні лідери в неофіційній формі попередили Путіна, що можуть бути різні сценарії розвитку подій. Що Захід міг тоді протиставити Росії, які були його аргументи – на жаль, поки що не відомо. Але очевидно, що не без західної участі Кремль не зміг тоді розпочати велику війну.
Чернігів одним із перших відчув російський натиск – 24 лютого колони ворожої бронетехніки вже були на околиці міста. Яку роль відіграє оборона Чернігова в перебігу воєнних дій? Чи стала основною причиною провалу захоплення Києва?
– Я не став би стверджувати так категорично. Наступ росіян відбувався за трьома напрямками – по правому берегу Дніпра через Чорнобильську зону відчуження, через Чернігів і Сумську область. Росіяни від початку мали приблизно однакові сили наступу на всіх цих напрямках. Їхні війська було зупинено на Правобережжі – в Гостомелі й Ірпені. Значення оборони Чернігова полягало в тому, що вона скувала значні ворожі сили. Але якби росіянам вдалося прорватися біля Ірпеня, то роль Чернігова була б мінімальна. Натиск із боку Сумщини та Чернігівщини було остаточно зупинено під Броварами, після чого росіяни перейшли до повноцінної облоги Чернігова. До цього вони не збиралися брати Чернігів. У їхніх планах було обходити населені пункти чи проходити крізь них, не створюючи жодних військових адміністрацій, аби якомога швидше дістатися Києва. Потім, коли російські сили зав'язли під Броварами, вони перейшли до окупації Чернігівщини, бої за яку тривали до початку квітня.
Чи можливі нові широкомасштабні наступи на Чернігів і Київ із боку Білорусі? І чи готові ми відбити їх?
– Плани Путіна не змінилися – він досі вважає, що захоплення Києва означатиме перемогу в цій війні. Але таких маркерів, що були восени 2021 року – скупчення російських військ у Білорусі, перекидання пального й боєприпасів, – немає. Прикордонна зона нині потерпає від ударів російської артилерії й авіації, Чернігівщина та Сумщина щодня зазнають атак. Але сил для наступу на Київ у ворога немає: вся кадрова армія – на південно-східному напрямку. Після квітня 2022 року система оборони кордону кардинально змінилася – є нові лінії фортифікації, додаткові сили й засоби, що не дадуть росіянам змоги так швидко просунутися до Києва й Чернігова.
Росія понад рік веде воєнні дії на території іншої країни, але вперто називає це спецоперацією. Чому вона не хоче прямо визнати, що веде війну? Це така дипломатична гра?
– Саме так – дипломатична гра. Поняття "спецоперація" геть інше, ніж поняття "війна". Проти війн як способу розв'язання конфліктів виступають усі члени Організації Об'єднаних Націй. Якби Росія оголосила війну – то на першій же сесії ООН оголосила б її агресором і використала би проти неї весь свій арсенал. Він не дуже потужний, але це розв'язало б руки західним лідерам. Для внутрішньої ж політики РФ неважливо, як Путін називає бойові дії в Україні. Військові заводи там працюють у три зміни, часткову мобілізацію проведено, формують нові військові частини. До того ж оголошення війни може викликати негатив у росіян старшого покоління, які пам'ятають Другу світову.
Російсько-українська війна засвідчила, що багато положень воєнної науки є застарілими й потребують змін, казали ви. У чому відмінність нинішньої війни від воєнних конфліктів ХХ століття?
– Це перша війна, коли дві повноцінні армії зійшлися на полі бою. У ХХІ столітті зазвичай кадрова армія діяла проти якихось повстанців. Росіяни так воювали в Чечні та Сирії. У боротьбі двох армій багато розробок стратегії минулого виявилися неактуальними. По-перше, недооцінено було роль безпілотної авіації – тепер це потужний фактор тиску і на російські, і на наші війська. По-друге, виявилося, що час танків іще не минув. Вважалося, що танк втратив свою вагу, яку мав під час Другої світової чи Корейської війни. Також переосмислено використання піхоти, озброєння сучасного піхотинця. Супутниковий зв'язок також відіграє велику роль у цій війні. Захід отримав розуміння того, як росіяни планують використовувати ракетне озброєння і що готуватися до війни потрібно вже тепер – кількість боєприпасів на складах країн Північноатлантичного альянсу виявилася недостатньою навіть для ведення бойових дій у масштабах України.
Це перша війна, коли дві повноцінні армії зійшлися на полі бою
Тобто український бойовий досвід є свого роду новаторським і ми вчимо країни НАТО, як правильно воювати в наші дні?
– Уже тепер в американських військових закладах вивчають досвід оборони Чернігова й Києва. Військовослужбовці із США займаються вивченням нової стратегії й тактики в Україні, використання американської техніки проти російської армії. Також будь-яка війна є двигуном для оборонної промисловості, тому Захід це використовує на 100 відсотків.
У мережі часто лунає фраза про "боротьбу маленької радянської армії з великою радянською армією". Натомість міністр оборони Олексій Резніков нещодавно заявив, що українська армія вже не радянська. Чи поділяєте ви його думку?
– Зміни в українській армії почалися 2014 року. Станом на 2018-й, ми наблизилися до багатьох стандартів НАТО, про які говорили останні 25 років. Іще до початку широкомасштабного вторгнення американці надали нам сучасну техніку, ті ж Javelin. Але говорити, що наша армія повністю відійшла від радянських стандартів, іще рано. Більшість командувачів, генералів, членів Генерального штабу має радянський вишкіл. І це має вплив на розроблення оперативних планів. Частину армійських офіцерів теж виховано за радянськими стандартами. Кардинально не змінилося ставлення до солдата. На Заході солдат – це контрактник, у нас же є й мобілізовані, і строковики. Щодо "маленької і великої радянської армії" – то це насамперед про озброєння. Більшість російської техніки – це модернізовані радянські моделі. Коли артилерія і танки в нас стріляють однаковими снарядами, то росіяни можуть використати кількісну перевагу, що вони показали в боях під Бахмутом. Коли повністю переозброїмо нашу армію і в нас буде західна техніка, що стріляє далі та прицільніше, – тільки тоді зможемо сказати, що ми відійшли від радянщини.
Минув більш як рік від початку російської навали. На якому етапі війни ми перебуваємо нині? Чи можна сказати, що Збройні сили України здійснили остаточний перелом у війні?
– Щодо перелому – однозначно ні. Він відбудеться тоді, коли в російської армії не буде резервів, щоб воювати. Контрнаступальні дії восени торік були одним з етапів війни. Тепер ми є свідками другого етапу, коли, маємо надію, буде здійснений новий контрнаступ. Він не призведе до повного звільнення окупованих територій, але має підірвати моральний стан російської армії та її спроможність до наступальних дій. Тільки тоді можна буде говорити про перелом, але навіть він не означатиме закінчення війни. Перелом у Другій світовій відбувся 1943 року, але Німеччина капітулювала лише 1945-го, за два роки. Не думаю, що ця війна настільки затягнеться, але про перелом точно говорити рано.
Порівнюючи нинішню ситуацію із 2014–2015 роками – чи не загрожує нам повторення тодішнього сценарію: перехід війни в затяжну стадію та "втома від війни" в суспільстві?
– Усе залежатиме від результатів контрнаступу. Але про переговори, умовний Мінськ-3 не говорять ні в Україні, ні на Заході. Людей, які колись говорили про можливість дипломатичного врегулювання, суспільство не підтримує. Навряд чи наше політичне та військове керівництво піде всупереч очікуванням людей, оскільки суспільний тиск нині величезний. Перехід до позиційної війни можливий і вигідний для росіян. Але в західних партнерів, від яких Україна залежить у плані зброї та фінансів, уже є розуміння тих помилок, яких вони припустилися 2008-го та 2014 року – коли вибухнула війна у Грузії та був окупований Крим. Тому вони сприятимуть тому, щоб ця війна закінчилася перемогою України. Водночас є проблема 2024 року, коли у США відбудуться президентські, а в низці європейських країн – парламентські вибори. Ними можуть скористатися популісти, щоб зменшити підтримку України. Але повної відмови Заходу від України не відбудеться.
Що є перемога над Росією? Одні стверджують, що це вихід на кордони 1991 року, інші – що це повна демілітаризація РФ та її розпад. А як вважаєте?
– Я не поділяю думки, що Заходу, як і нам, потрібен розпад Росії: там величезна кількість ядерної зброї, що є вагомим чинником для Заходу. Я вважаю перемогою звільнення всіх окупованих територій та швидке прийняття України в НАТО. Це означатиме, що ми отримаємо гарантії всього цивілізованого світу проти повторення Росією подій 2022 року. Альянс є потужним військово-політичним блоком, і Москва розуміє, що в разі прямого зіткнення з натовськими збройними силами її шанси невисокі. До НАТО вже вступила Фінляндія, про намір вступу заявили Швеція та Японія. Для Росії це означатиме війну на всіх напрямках. Для України ж вступ до Альянсу означатиме нашу перемогу.
3 
1
Коментарі