Із дитинства бавилася в дитячий шпиталь. Одного разу дала дітям із будинку таблетки пургену. Ввечері всі батьки прибігали до мене питати, що ми їли.
Знімальна група стрічки "Серед добрих людей" приїхала на Західну Україну зафільмувати гірські пейзажі. Зупинилися у Львові. Зайшли в Будинок піонерів, куди я ходила в театральний гурток. Головної героїні фільму вони ще не вибрали. На прослуховуванні я читала вірш Тараса Шевченка "За що, не знаю, називають хатинку в гаї тихим раєм". За кілька тижнів прийшла телеграма із запрошенням на зйомки до Києва. Батьки не були в захваті. А я уявляла собі зйомки у великих палацах, де все сяє. І розчарувалася. Кіностудія – це звичайне робоче приміщення без люстр, із технікою і забіганими людьми.
Наша знімальна група відкрила світу курорт "Буковель". Ми приїхали туди, коли це було глухе село. Будинки з глиняною підлогою. У тій глушині навіть цукерок не можна було купити. Після наших зйомок туди ринули туристи.
Плакати на майданчику було легко. Перед фільмом у мене помер батько.
Мало не загинула в Судаку під час зйомок фільму "Юнга зі шхуни "Колумб". Треба було пірнути в бурхливе море. Для великих хвиль знімальна група підігнала до берега військовий корабель. Я стрибнула і незчулася, як опинилася під самим гвинтом судна. Гребні били по обличчю, повітря не вистачало. Дивом зуміла відштовхнутись і винирнути. Зйомки того дня припинили.
Після цього фільму мене просили лишитися в Києві. Давали квартиру. Я відмовилась. Ми мали нормальне житло у Львові. Тепер, звичайно, за квартирою шкодую.
Гонорари не були великі. Навіть не знаю, що купила на гроші за першу роль. Здається, якусь валізу, бо треба ж було зі Львова у Київ їздити.
Після першого фільму до мене листи пачками надходили. Маю такий гріх – не відписувала і навіть не читала їх. Жінки писали, що загубили своїх дітей, що їхня доля переплітається з фільмом. Не розуміла людського горя. У цьому перевага молодості.
Вибрала для себе медицину. Коли запросили на проби третього фільму, їхала через силу. На сцені треба було поцілуватися з хлопцем. Я відвернула голову. Кажу: "Все, проби закінчені". Режисер умовляв довго.
Стати актрисою – найдурніше, що мені радили в житті.
Привезли до мене 3-річного хлопчика на трахіотомію з діагнозом набряк гортані. Надаю йому першу допомогу. Відправляю в торакальний відділ – бо в нього стороннє тіло у бронхах. Потім два дні сиджу на телефоні. Слідкую, як він там. Оце моє життя й покликання.
За радянською епохою треба сумувати, як за молодістю. У мене ця пора була найщасливіша.
Жіноча сила в інтуїції. Вона на 80 відсотків дає правильні відповіді. Інколи заходить хворий у кабінет, а щось мені підказує, що в нього онкологія. І це підтверджується.
Мала двох претендентів на чоловіка. Обрала добрішого. Квіти носив щодня.
Ні про що не жалкувати неможливо. Шкодую, що не народила дочки. Мені лікарі заборонили через проблеми із зором.
Виховання дитини для жінки має бути на першому місці. Коли син не хотів учитися, малювала на листку два кола. Одне називала пам'яттю, а інше клітинками ліні. Пояснювала, що коли він лежить і нічого не робить, лінь поглинає його мозок. Роман брався за книжку.
Часу, даного на життя, замало. Не встигнеш усього зрозуміти.
Один учений досліджував, про що шкодують люди перед смертю. Вони жалкували, що мало спілкувалися, не віддавалися почуттям, що не зуміли бути щасливими.
Щастя – коли рано встаєш і усміхаєшся.
Хочеш бути щасливий – прощай. Хочеш ощасливитись на мить – помстися.
Успіх – це багато працювати, гарно відпочивати і тримати язик за зубами.
Жити треба так, щоб не тільки брати, а й віддавати. Ті, які лише беруть, – спустошені.
Жити потрібно там, де тобі приємне оточення. У 1990-х була в Америці. Надивилася на всі їхні технологічні прогреси – нічим не вразили. Повернулася до Львова. Тут багато душевного спілкування.
Людина має приховані резерви. Вони відкриваються, коли переживає сильне почуття – позитивне або негативне. Кохання відкриває все найкраще.
Важко пояснити, але по людині видно: прийшла вона на світ від великого кохання чи ні.
Про кохання не говорять. Його видно у вчинках. Будеш часто говорити – приїсться.
Жінка наближена до Бога – бо дає життя. Якщо вона хоче народити повноцінну дитину, має відбирати собі одного чоловіка.
На мої молитви завжди хтось відповідає. Відчуваю дії Бога. Ніхто не помер на моїй зміні.
До церкви ходжу, але не фанатію. Вірю, що з Богом можна говорити не лише через молитви, а й через свічки, квіти.
Для міцної сім'ї потрібні любов, повага й терпимість. Треба вміти прощати й поступатися.
У чоловіках не терплю самовпевненості й пихи, хоч би які посади вони обіймали. Академік Микола Амосов, коли йшов на роботу, вітався з усіма, кожну прибиральницю знав на ім'я та по батькові. Це – чоловік з великої літери.
Якщо зрада є, то про неї краще не знати.
Старості не боюся. Боюся хворіти і стати тягарем для когось.
Смерть – це відхід у паралельний світ. Якщо маєш у житті більше хороших вчинків, легше йти до неї. Вірю в реінкарнацію, бо з нічого не буває щось.
7 
35413
Коментарі
1