"Гроші нікого не псують. Вони, як хімічний реактив, – лише проявляють", - Вано КРЮҐЕР, 38 років, поет

Одна моя бабуся – вчителька російської мови та літератури, друга – медик. Це мені було ближче, ніж те, чим займалися батьки. Ще малим перечитав усю російську класику й багато медичної літератури. Зокрема, дві монографії про туберкульоз. Мріяв стати кардіохірургом або генетиком.

Більшість людей не вміють читати.

Виховання передбачає нав'язування якихось моделей поведінки. Але це не завжди вдається зробити.

Колись мама прочитала мій вірш в одному журналі. Сказала: "Естетика життя все ж таки краща". Я відповів: "Не факт".

У будь-якій ситуації волію бути розумним, а не правим.

Життя і любов – це біль.

Вано КРЮҐЕР. Народився в місті Городенка Івано-Франківської області у сім’ї технарів. Мати закінчила факультет теплофізики Політехнічного інституту. Батько – факультет радіоелектроніки. 3-річним разом з батьками переїхав до Києва. Колекціонував марки й мушлі. Улюбленою книжкою дитинства називає роман Михайла Булгакова ”Майстер і Маргарита”. Каже, досі може цитувати його напам’ять. Дев’ять років навчається у Києво-Могилянській академії. Змінив три кафедри: філософію, культурологію та політологію. Зараз – у докторській школі, спеціальність – ”суспільні трансформації, політологія”. Дає приватні уроки з історії, філософії, культурології. Справжнє ім’я – Іван Коломієць. Крюґер – прізвище бабусі по матері. Писати вірші почав у 7 років. Свій стиль називає ”некрокомунізмом”. Епіграфи до віршів ставить із радянських та революційних пісень. Друкувався в журналах і газетах. Брав участь у багатьох літературних фестивалях. Видав дві збірки поезій – ”Зіґґі Фрейд & Ктулху” та ”Ніжна посмішка Берії”. За першу з них у березні цього року отримав премію імені Олеся Гончара. Неодружений

Намагаюся підпускати до себе якомога менше людей. Не можна любити всіх. Так само не можна бути добрим до всіх.

Ознакою повноліття є не лише право відповідати за власні помилки, а й мужність їх робити.

Не можна дати визначення справжньому другові. Він просто має бути.

Поезія – це не слова, записані під риму чи у стовпчик. Найсправжніша поезія – як світить Сонце і пробивається крізь землю трава. Вона навколо нас, треба лише вміти бачити. Колись поет Микола Воробйов сказав: "Книжки мене нічого не навчили. Всього, чого я знаю, мене навчила природа". Я б додав, що "вона – найдосконаліша з усіх книжок".

Аби щось написати, мені треба бути наодинці з собою. Пишу завжди на папері, вже потім набираю тексти на комп'ютері. Рука є продовженням мозку, вони утворюють єдиний механізм.

Поет не може бути популярним.

Коли пишеш і коли читаєш – це різні види екстазу.

У мого вуйка Теодозія з Коломиї в старому польському будинку жив красивий павук. Я ловив мух і згодовував їх йому. Одного разу мухи закінчилися, і я зловив багатоніжку. Він довго вовтузився з нею, але врешті замотав і вжалив. Павуки завжди перемагають. Це – прекрасні істоти.

Не обманюю, бо немає такої потреби.

Бог? Можливо, знак питання тут є найважливішим.

Ризикну припустити, що гроші нікого не псують. Вони, як хімічний реактив, – лише проявляють.

Так чи інакше всі ми – самотні. Це плата за інтелект.

Дуже люблю дощ і гори. В горах ближче до Бога.

Найулюбленіший колір – чорний. У ньому є всі кольори.

"Вороги мають бути в кожної порядної людини", – сказав британський письменник Вільям Теккерей.

Автор: Сергій ДЕМЧУК, Світлана КОРЖЕНКО, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A

Коментувати

Поділитись:

"Гроші нікого не псують. Вони, як хімічний реактив, – лише проявляють", - Вано КРЮҐЕР, 38 років, поет

Коментарі