Те, що відбувається в країні - це закономірний та прогнозований розвиток подій. По-перше, ми не бачили весь час реальних переговорів між владою та опозицією, та між політиками і суспільством. По суті вони нічого не робили, аби хоч зупинити радикальні настрої. Ми чуємо від влади про закон про амністію, що вона відпустила активістів, але після цього вже чуємо про нових затриманих. Дуже помилково вважати, що цей крок із амністованими – це максимум.
На сьогодні маємо чотири паралельні площини: влада, опозиція, активна меншість суспільства, яка нікому не довіряє та втомилась чекати та пасивна більшість, яка не схильна до радикальних дій. І проблема в тому, що вони між собою не пересікаються, тобто кожен живе в своєму світі, реаліях. Об'єднати їх також практично не можливо.
Ситуація може ще більше радикалізуватись, бо зараз парламент в екстреному порядку евакуйовують. А весь цей час, протягом трьох тижнів, люди спостерігали як парламент відкривався, працював п'ятнадцять хвилин, а потім знов закривався. Політики недооцінюють ситуацію. На нинішній момент не можна розтягувати із вирішенням проблеми. Не можна тягнути це тиждень, два, чи місяць. Рішення повинні прийматись дуже швидко. Тобто не можна прийняти один крок і чекати, що люди розійдуться. Ні, люди вже не розійдуться.
Оскільки не відбувається в політичній площині, то це реалізовується в суспільній, громадянській площині. Само собою це не розсмокчеться, а лише поглиблюватиметься. Ми бачимо тактику політиків яку вони займали раніше. Влада вважає, що ситуацію можна повернути в русло адміністративно-силовим шляхом. Згадаймо лише заяву керівника СБУ про початок антитерористичної операції, до якої залучать всі силові структури. А опозиція вважає, що можна вимагати максимум – дострокові вибори. Але є умови, на які влада в силу свого менталітету не готова одразу взяти і віддати все. Тут ми бачимо безкомпромісність з обох боків. Окрім того, не варто забувати про зовнішній чинник. Вже чуємо про реальні санкції з боку США, Австрії.
Останні місяці показали, що ситуація розвивається в геометричній прогресії. Спочатку відбувалось мирне протистояння. Пізніше продовжилось боротьбою із кількома жертвами. Сьогодні жертв вимірюємо десятками. Якщо не буде перемовин нормальних, то все лише погіршуватиметься. Переконана, що мають бути політичні рішення, прив'язані до виборів, хоч я не прихильник дострокових перевиборів.
Україні треба повернутись до Конституції в редакції 2004 року, щоб знизити цінність посту президента та зняти суспільну напругу. Якщо ж цього політики не зроблять, а все продовжуватиметься в такому ж дусі, то матимемо Армагеддон - масштабне протистояння всіх сил. Також потрібна переструктуризація влади.
Багато говорять про скинення президента, проте я не бачу юридичних підстав цьому. Це не 2004 рік, коли країна була між виборами, та коли можна було через суди щось корегувати. Природно буде, якщо він лишиться до 2015. Тобто це в юридичній площині. Звичайно, він може втратити легітимність, або стати напівлегітимним президентом. Бачимо паралельне створення органів влади. Ми можемо мати паралельний уряд. Це вірогідно. Звичайно, фактично це означає розкол країни, коли маємо області, які визнають одні органи влади, а останні визнають паралельні органи влади.
Підсумовуючи, варто сказати, що можна ввійти, або вляпатись в історію. Президент і його оточення повинно думати, як вони хочуть запам'ятатись.
2 
1
Коментарі