В Києві 11 грудня "Беркут" спробував розігнати табір антиурядових протестів на Майдані Незалежності. Правоохоронні органи намагались розібрати барикади та наметове містечко, а пізніше взяти під контроль приміщення КМДА. Коли їм не вдалось досягти бажаного, довелось відступати.

Прем'єр-міністр Микола Азаров пояснив це розчищенням доріг, та заперечив застосування сили. Водночас, глава МВС Віталій Захарченко запевнив людей, що силового розгону протесту на Майдані не буде.

Влада провокує нинішню кризу. З одного боку президент схвалює Майдан, а потім вдається до радикальних дій по відношенню до мітингувальників. Це пов'язано не із хвилюваннями, а із внутрішньо-видовою конкуренцією. Тобто між провладними групами зараз триває запекла боротьба, яка сильніше впливає на країну, ніж боротьба влади і опозиції.

Люди ж чекають від влади чітких пояснень та зрозумілої політичної позиції, де би було сказано, що дійсно є криза в країні, але влада робить все для стабілізації ситуації. Громадяни не хочуть чути зараз про сільське господарство, чи про те, як погано впливатиме на українську економіку підписання Угоди із ЄС.

Така політична позиція передбачає притягнення до відповідальності керівників за те, що відбувається. Через це країні не вдасться розв'язати нинішню кризу силами влади, опозиції та громадян. Лише можливий зовнішній вплив буде здатен нормалізувати ситуацію, щоби вона не ввійшла в силове дестабілізаційне русло. Проблема ще й в тому, що нині немає майданчика для переговорів, і ніхто його, по суті, не пропонує.

Вимоги Майдану чіткі: звільнити тих, хто був затриманий, покарати тих, хто розганяв Майдан з 29 на 30 листопада, повернутися до обговорення Угоди з ЄС та загальнонаціональний круглий стіл. Переконана, що відповідальність має бути покладена в першу чергу на уряд, тобто можуть відправити його у відставку. Бо дострокові вибори до Верховної Ради стануть ще більш складним варіантом для влади. А щодо президентських виборів, то, як на мене, це питання не стоїть.

Компроміс на тактичному рівні був можливий лише в перші два дні, зараз же можна спробувати знайти його на рівні стратегії. Проте зараз в публічній сфері наростає безкомпромісність двох сторін. І коли є високий градус протистояння, тоді кожна поступка сприйматиметься так, що ніби сторона здається.

Варто зважати на український менталітет, який властивий обом таборам: будь-яка публічна поступка розглядається як слабкість. І якби когось відправили у відставку, це стало б сигналом втрати влади президентом, що настав час скористатись ситуацією. Відставка зараз може призвести до того, що посиплеться провладна вертикаль. "Регіонали" сприймуть це як послаблення контролю та сили. Цікаво, що час, коли можна було відправити когось одного у відставку - пройшов, і зараз це виглядатиме дивно.

Це треба вирішувати, бо українські політики наступають на одні й ті ж граблі, повторюють одні й ті ж самі помилки. Погано, що вони не зважають на те, що українська державність, на відміну від Росії, не утримується на сакральному єдиному центрі влади. Навпаки, вона базується на кількох політичних центрах, які вміють досягати між собою компромісу. Той же Янукович переміг в 2010 році, як менший радикал, на відміну від Тимошенко. Саме тому, перемагають не радикальні, а помірковані політики.

Якщо зараз досягнуть тимчасового компромісу, не варто очікувати, що ситуація стабілізується водночас в стратегічному плані. Вона не буде стабільною до президентських виборів, бо влада розуміє, що їй буде складно перемогти, а опозиція вже відчула можливість такої перемоги. Тобто протести будуть супроводжувати весь період до 2015 року. Зараз складно уявити подію, яка одразу зупинить протестний настрій громадян, бо люди не довіряють політикам. Навіть якщо ті домовляться, то це ще не означає, що громадян це вдовольнить. Хоча однозначно треба шукати спільну мову.

×