"Ось я і відходжу з цього світу, а ви, діти мої, живіть між собою в любові. Якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити. Але коли будете в ненависті жити, у сварках і міжусобицях, то й самі загинете, і землю батьків і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим", - прощався зі світом Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир словами святого благовірного князя Ярослава Мудрого. 5 липня 2014-го року владика помер від раку шлунка.
Після того як його тіло було перевезене до Успенського собору Києво-Печерської лаври, туди ринув нескінченний потік віруючих, пишуть fakty.ua. Черга в Лавру починалася з парку Слави. Як і прийнято у ченців, обличчя і тіло Блаженнішого були закриті. Людям дозволялося лише покласти руку на Євангеліє, що лежить на грудях покійного митрополита. Парафіяни несли владиці квіти – здебільшого його улюблені ромашки.
Із цими квітами у Блаженнішого була пов'язана особлива історія. У молодості Віктор Сабодан (так звали владику до чернечого постригу) двічі збирався одружитися. З першою своєю нареченою, Раєю, він познайомився під час навчання в Одеській духовній семінарії.
"Ніхто не думав, що він буде ченцем, У нього була наречена. Ми з ним - два Віктори - дружили. І обох наших наречених звали Раями. Сталася біда – кохана мого друга з незрозумілих причин померла. Коли я потім вінчався з моєю нареченою і в церкві звучало "вінчається раб божий Віктор із рабою божою Раїсою", майбутній владика стояв у вівтарі і плакав", - згадував настоятель Одеського Свято-Троїцького собору протоієрей Віктор (Петлюченко).
Наступного разу Віктор Сабодан збирався одружитися з донькою священика. Але після сватання його наречена теж раптово померла. Сабодан тоді навчався в Ленінградській духовній академії. Приїхав на кладовище вже тоді, коли труну з тілом його коханої саме засипали землею.
Після смерті нареченої майбутній митрополит написав зворушливу і пронизливу пісню про кохання "Ромашка белая", яку багато хто вважає народною.
"Ромашка белая"
Хороши цветы весной, я любуюсь день деньской,
Я смотрю во все глаза, ах, какая красота!
Ромашка белая, лепесточки нежные
Мне дороже всех цветов, ведь она моя любовь.
Ах, ромашка белая, лепесточки нежные
Мне дороже всех цветов, ведь она моя любовь.
Выйду в поле вечером, там цветы цветут кругом,
Среди синих васильков, там живет моя любовь.
Я нарву цветов букет — среди них ромашки нет.
Я сорву ее одну и к груди своей прижму.
Ромашка белая, лепесточки нежные
Мне дороже всех цветов, ведь она моя любовь!
Ах, ромашка белая, лепесточки нежные
Мне дороже всех цветов, ведь она моя любовь.
Віктор Сабодан виріс в родині селян у селі Марківці на Хмельниччині разом із трьома старшими братами - Михайлом, Олександром і Степаном.
"З дитинства до церкви були інтерес і любов: ми ходили в храм разом із батьками. Мама, якщо до вечора не дуже втомлювалася, читала нам Євангеліє. Тато один час навіть старостою храму був. Вся сім'я дотримувалася постів. Жили дружно. Десь в четвертому класі я пішов пономарювати. Був у церкві священик старенький, царство йому небесне, протоієрей Сильвестр, який навчив мене читати церковнослов'янською. Потім інших добрих справ навчив, в тому числі і любити поезію, - говорив владика.
Майбутнє священнослужителя Сабодану передрекли в дитинстві.
"Навпроти нашого будинку, на іншому березі Бугу, стоїть Спасо-Преображенський монастир, в якому мене хрестили. Там жила сліпа черниця Архілая. І якось у 1943 році мама привела мене до церкви. Монахиня поклала руку мені на голову і маму взяла за руку, а потім каже: "Раба божа, що не турбуйся, з цієї дитини буде толк - він стане священиком".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я бажаю стати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським"
Відомо, що в 2009 році після смерті патріарха Алексія на помісному соборі в Москві Російська православна церква обирала нового предстоятеля. Ним мав стати митрополит Київський Володимир, який, за попередніми даними, набирав більше всіх голосів. Але Блаженніший зняв свою кандидатуру, поступившись місцем патріарха митрополиту Смоленському і Калінінградському Кирилу.
"Я багато розмірковував над цим. Але я визначився, що це не для мене. Вирішив, що це виключено. Я хочу померти на Київській кафедрі і постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Розділення православ'я в Україні - трагедія" - оприлюднили духовний заповіт митрополита Володимира
Блаженніший митрополит Володимир тяжко захворів восени 2011. Приїхати додому в Марківці мріяв більше року. В лікарні марив своїм селом, пише tsn.ua.
В останній свій приїзд на Хмельниччину - в травні 2013 року - Володимиру вдома співали "Ромашку". Тоді ж приготували його улюблені вареники, борщ і карасі.
Сусіди митрополита виконували його традиційне прохання. Кажуть, на городах не саджали кукурудзу, бо владика годинами стояв у себе в саду і дивився в бік монастиря. Коли він приїжджав, в селі часто йшов дощ.
Митрополит Володимир (у миру - Віктор Сабодан) народився в 1935 році в Хмельницькій області. У 1954-му вступив до Одеської духовної семінарії, в 1958-му - до Ленінградської духовної академії, яку закінчив в 1962 році зі ступенем кандидата богослов'я. У 1962 році висвячений в священство і пострижений в чернецтво. У 1965-му призначений ректором Одеської семінарії. У 1966 році став представником Російської православної церкви при Всесвітній раді церков у Женеві, зведений в сан єпископа. У 1968 році призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, в 1969-му переведений на Чернігівську кафедру. З 1973-го по 1982 рік - ректор Московської духовної академії, потім митрополит Ростовський і Новочеркаський. У 1984 році призначений патріаршим екзархом Західної Європи. З 1987 року - керуючий справами Московської патріархії. У 1992-му Архієрейським собором УПЦ обраний митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Української православної церкви.
"Попередній предстоятель (Володимир Сабодан) теж залежав від Москви, але навколо нього сформувалося коло проукраїнських священиків. Це нівелювало марення про "поганий КП". Слово "розкольники" забували, церква йшла на зближення. А тепер митрополія продукує тези: Київський патріархат - "розкольники", Московський - переслідувані, війна на Донбасі - громадянська. Солодка парочка - нинішній предстоятель церкви блаженнійший Онуфрій і керуючий її справами митрополит Антоній - веде церкву на айсберг. За способом мислення нагадують політбюро", - розповіла релігійна журналістка Лана Самохвалова в інтерв'ю Gazeta.ua.
2 
1
Коментарі