Перший виконавець пісень "Два кольори" та "Мій Київ" Дмитро Гнатюк помер 2 роки тому через проблеми із серцем. 37 років співав у столичній опері. Виступав як концертний виконавець, записав 21 платівку. У репертуарі мав понад 85 творів національної та світової класики.
Gazeta.ua зібрала спогади про життя українського артиста.
Дмитро Гнатюк народився у селі Старосілля — нині Мамаївка Кіцманського району на Буковині. Тоді це була територія Румунії. Під час Другої світової війни пішов добровольцем на фронт – під Польщу.
"Там у бомбування потрапили, - розповідав. - Майже всіх убило. Врятувало мене те, що впав і на мені сім убитих лежали. Коли трупи розгрібали, хтось закричав: "Тут живий один є!" Витягли мене. В госпіталі майже три місяці пробув. А потім нас уночі – у вагони й повезли. Ми думали, що на фронт. Аж дивлюся, табличка: "Волга". "Хлопці, – гукаю, – ми в тил їдемо!" Привезли під Нижній Тагіл. Там танковий завод розмістився, з України перевезений. Ось у тому краю в мене голос і відкрився. Після контузії. Мутація голосу сталася: сильне потрясіння, страшні вибухи і контузія посприяли тому, що заспівав".
У 1945-му він вступив до Київської консерваторії. Під час навчання мав зустріч із Йосипом Сталіним.
"На його 70-річчя був солістом хору, — розповідав Гнатюк. — Після концерту мені сказали, що наступного дня маю виступати в Кремлі на прохання Сталіна. На неофіційному святі заспівав "Темну ніч". Після цього до мене підійшли Сталін із Мао Цзедуном. Сталін спитав, де навчаюся, і попросив заспівати на біс. Посадили за стіл. Хоча був голодний, у горло нічого не лізло. На прощання вручили дві сумки. В одній — напої, в другій — харчі".
Із концертами Гнатюк об'їздив багато країн. В Африці виступав перед вождем племені туарегів. Там ледь не став батьком темношкірої дитини.
"Вождю так українські пісні в моєму виконанні сподобалися, що віддячити хотів за вищим розрядом – подарувати дитину від своєї коханої жінки. Я остовпів. А за спиною шепочуть: "Погоджуйся, інакше нас всіх тут прикінчать ці дикуни". Ледь відкараскався", - згадував співак.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дмитра Гнатюка поховали на Байковому кладовищі
Концерт Дмитра Михайловича за кордоном коштував 4-6 тисяч доларів.
"Гроші відразу ж забирав Держконцерт, - розказував. – Усім народним артистам СРСР більш як 220 доларів за концерт не платили. Коли працюєш як віл і коли у тебе по двадцять-тридцять виступів, сума набігала чималенька".
Більшість із заробленого Гнатюк витрачав на картини. Зібрав колекцію українського мистецтва кінця ХІХ і початку ХХ століть у своїй квартирі.
"Якось запросив мене до себе додому і показав свої скарби, — згадував мистецтвознавець Венедикт Лавренюк. – Всі стіни в трикімнатній квартирі у три ряди були завішані шедеврами. Лише від одних прізвищ голова могла запаморочитися. Гнатюк ще тоді мені зізнався, що його обзивають спекулянтом. А він картини насправді рятував, адже реставрував, зберігав у нормальних умовах і повертав з-за кордону на рідну землю. Та й при потребі ще й ділився з іншими".
Дмитро Михайлович любив твори Тараса Шевченка й зібрав невелику колекцію видань "Кобзаря".
"Є старі видання, кишенькові, історичні й більш сучасні, - розповів син Андрій Гнатюк. - Друзі та знайомі батька знали про таку його пристрасть і часто дарували збірки. Наприклад, у нас зберігається "Кобзар" із дарчим підписом письменника Олеся Гончара".
66 років співак прожив у шлюбі із мовознавцем Галиною Макарівною. Вона викладала у Київському університеті, працювала в Інституті мовознавства. Пережила чоловіка на 52 дні.
"Щоранку тато запитував: "Що ми сьогодні робитимемо?", - згадував син. - Розпорядок дня встановлювала мама, записувала, які зустрічі мають бути, кому зателефонувати, куди сходити. Цікаво, що коли вже не було жодних зустрічей, батьки всі дні проводили разом, сиділи та згадували своє життя, події, які відбувалися, людей, яких зустрічали. І їм не було нудно. Ці спогади, розмови допомагали їм жити, як зізнавалася мама".
Дмитро Гнатюк, 91 рік, оперний співак (баритон). Народився 28 березня 1925 року в селі Старосілля, нині Мамаївка, теперішнього Кіцманського району Чернівецької області. У сім'ї було шестеро дітей. Перші уроки вокалу брав у керівника місцевого церковного хору. "Я змалку співав. Коли десь губився, то казали – йдіть шукайте там, де грають. Страшенно любив троїстих музик". Ходив до румунської школи, бо Північна Буковина на той час належала Румунії.
Закінчив столичне музичне училище, 1951 року – Київську консерваторію, клас Івана Паторжинського, і став солістом столичного театру опери й балету. Виконував партії Султана у "Запорожці за Дунаєм", Енея – в "Енеїді", Остапа – в "Тарасі Бульбі", Миколи – в "Наталці Полтавці", Петруччіо – в "Приборкуванні норовливої", Онєгіна – в "Євгенії Онєгіні", Фігаро – в "Севільському цирульнику".
Виступав як концертний співак. Став першим виконавцем пісень, що ввійшли до "Золотого фонду української естради": "Мій Київ", "Два кольори", "Пісня про рушник", "Черемшина", "Марічка", "Цвітуть осінні тихі небеса", "Ясени". Об'їздив з гастролями весь світ. Записав 21 платівку, шість компакт-дисків. Загалом концертний репертуар налічує понад 85 творів національної та світової класики. Як режисер поставив понад 20 вистав.
Народний артист СРСР, народний депутат України ІІІ скликання, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України. Працював головним режисером і директором Національної опери.
З дружиною, доктором філологічних наук Галиною Макарівною, виховали сина Андрія. Викладає у вузі французьку мову. Мають онука Дмитра.
Помер 29 квітня 2016 року. Півроку нерухомий пролежав у лікарні. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
3 
1
Коментарі