"Уявлення про те, що люди самі розберуться, якою мовою говорити, хибне. Не можна цілком розібратися в будь-якій сфері, де інтереси однієї людини вступають в суперечність інтересам іншої. Це все одно що казати, що люди самі розберуться, як їздити, і не треба правил дорожнього руху", - каже політолог та історик Володимир Кулик.
Пан Кулик розповів ВВС Україна про те, якою, на його думку, має бути мовна політика нового уряду. Він також пояснив, чому російськомовні українці, попри вільне побутування російської мови в Україні, все ж відчувають, що їхні права порушені.
Недавно я запитав доцента кафедри російської мови в Донецькому університеті, як вона ставиться до ініціативи львів'ян, які на один день перейшли на російську мову. Відповідь була така: "Убивали нас на Майдані українською мовою, а тепер вони хочуть миритися?". Не знаю, що саме вона мала на увазі, але приклад показовий. Чому в Україні мовне питання таке чутливе і викликає стільки емоцій?
Мовне питання чутливе й емоційне не тільки для українців. Загострення цієї чутливості є в багатьох країнах.
Крім засобу комунікації, мова є символом групової належності, маркером ідентичності. І цей маркер пов'язаний із відчуттям легітимності. Якщо моя мова є прийнятною, то моя група є прийнятною, і моя ідентичність як члена цієї групи є легітимною в суспільстві.
Безумовно, ніхто не хоче бути неповноправним, громадянином другого сорту.
Сучасний демократичний дискурс дуже потужний. Демократія означає рівні права і можливості для всіх, гідність, вартість людського життя, голосу і думки. І тому мова стає таким триґером, який все це вмикає – але тільки в ситуаціях, коли в групі з'являється відчуття, що її думкою, голосом та ідентичністю нехтують.
В Україні до мови чутливо ставляться і україномовні, і російськомовні. Тобто виходить, обидві категорії відчувають, що їхніми правами десь нехтують?
В обох групах тільки частина членів мають підвищену чутливість. Дані досліджень показують, що для російськомовних це більш чутливий маркер, попри те, що їхня мова панує в багатьох практиках. І це приводить до нерозуміння україномовних: "Як ви можете казати про дискримінацію, якщо подивіться, скільки (російськомовних – Ред.) газет, телепрограм, подивіться на бізнес і спортивні заходи".
Є купа реальних практик, де панує російська мова, водночас серед російськомовних посилене відчуття, що їхньою мовою нехтують.
По-перше, на тлі того, як вона панувала за Радянського Союзу, тепер вона панує не так абсолютно, а вони звикли.
А другий момент у тому, що серед україномовних еліт ніколи не було справжнього розуміння контпродуктивності, небезпечності конфронтаційного дискурсу. Завжди були тези, що ті, хто не хочуть вчити українську мову, якісь колаборанти, окупанти чи перевертні. Або, наприклад, казали "зрусифіковані" українці замість "російськомовні" українці.
Все це вказувало на певні "небажані", "недоречні" процеси, які начебто треба зупинити – і "виправити" ситуацію.
І людина, яка вважає себе українцем, але рідною мовою якої є російська, відчувала, що її легітимність поставлена під сумнів і що держава щось робитиме, щоб цю людину ніби скасувати, накинути їй іншу ідентичність. І попри те, що реальна така політика здійснювалася дуже мало, але відчуття того, що вона здійснюється, посилювалося через цей конфронтаційний тиск.
Нині поширена така точка зору, що новому уряду краще не чіпати мовне питання і працювати над розвитком економіки, а люди вже самі розберуться, якою мовою спілкуватися.
Уявлення про те, що люди самі розберуться, хибне. Люди не можуть самі цілком розібратися в будь-якій сфері, де інтереси однієї людини вступають в суперечність інтересам іншої. Це все одно що казати, що люди самі розберуться, як їздити, і не треба правил дорожнього руху.
От зараз ми бачимо, як Україна з Росією "самі розберуться". Це яскравий приклад.
Мовні норми стосуються, перш за все, спілкування громадян з державою.
Це треба регулювати, і бажано регулювати реалістично. Тобто норми закону не повинні бути дуже відмінними від мовної реальності. Якщо в Донбасі чиновників змушують говорити між собою українською, яку вони знають погано, це збільшує ймовірність, що вони ці норми ігноруватимуть.
У цьому була проблема всіх наших мовних законів. Навіть у Донбасі, де в повсякденному житті 70-80% людей воліють говорити російською мовою, вона не мала жодних прав, крім мови меншин, таких як грецька чи татарська.
Закон 2012 року (Ківалова-Колесниченка) усунув цю проблему, але мав іншу невідповідність соціальній реальності. Він заперечував потребу будь-яких коштів і не визнавав того, що потрібен певний час для підготовки (до введення його норм - Ред.).
Це була суцільна імітація. Мета цього закону - демонструвати російськомовним громадянам турботу Партії регіонів.
Закон потрібен, він повинен бути максимально компромісним, справедливим в очах громадян і якомога реалістичнішим.
Максимум, що держава може зробити в цьому плані – не регулювати дуже сильно там, де населення воліло б, щоб це було гнучко. Там, де населення хоче жорстких гарантій того, що ця мова має права, – держава повинна це врахувати.
Але попри все це, зараз справді поганий час для того, щоб активно займатися мовною проблемою. В цьому сенсі найгірше, що можна було зробити – скасувати поспіхом той закон. А потім уже, що б вони не робили – все було погано.
Ідеального розв'язання зараз немає. Джина вже випустили з пляшки. Але краще було б зараз керівництву парламенту і в.о. президента чесно сказати, що це дуже делікатна справа, над цим треба докладно працювати, порадитися з товариствами, які презентують меншини, з усіма політичними партіями, запитати думку фахівців. І сказати, що ми над цим працюємо, але не робимо це похапцем, щоб не наробити дурниць і не зіпсувати справу.
В ідеалі було б, якби новий парламент, якщо будуть дострокові вибори, десь восени схвалив цей закон.
На Майдані чіткіше вималювався один з багатьох портретів сучасного українця: ми бачимо російськомовних людей, в яких чітко виражена українська ідентичність, які часто схильні до українського націоналізму і мають явно антиросійські погляди. Ваше особисте враження: наскільки цей образ цілісний і чи нема тут внутрішньої суперечності?
Це залежить від того, як себе бачать самі ці люди, і якими їх бачать інші, чи зазнають вони тиску.
Звичайно, якщо в суспільстві буде тиск і їм казатимуть: "Ти не цілісний, будь послідовним, не ганьбися", то частина з них можуть рухатися в певному напрямку, і зовсім не обов'язково в бік української мови. Це може бути напрямок у бік російської ідентичності.
І україномовні люди повинні себе спитати: чи це те, чого ми хочемо?
Я вважав би, що в жодному разі. Хай зберігають російську мову тією мірою, якою вона для них важлива, але з усвідомленням, що їхня російська мова не повинна заважати нам вживати українську мову. Їхні права не перекреслюють наших прав.
У публічному дискурсі ніколи не наголошували різницю між громадянами і чиновниками: хто має права, а хто обов'язки. Я говорю про це роками, але ніби волаю в пустелі. Еліти не хотіли пояснювати цей момент, що чиновник не має ніякого права. Він має обов'язок. Якщо записано, що в цій державі українська мова, всі чиновники повинні її знати. Якщо записано, що в цьому регіоні російська чи кримсько-татарська є офіційними, значить вони повинні її знати. Йдеться не про права, а про службову, професійну придатність.
При цьому ми повинні виявляти толерантність до мови, якою люди говорять приватно. Ніхто не має права це комусь нав'язувати чи публічно зневажати. Навіть зараз, коли Росія стає для багатьох ворогом, російська мова наших громадян в жодному разі не повинна бути ворогом.
Якщо хтось сам вирішить, що за цих умов вони як патріоти повинні перейти на українську мову, ми їм тільки маємо допомогти. Але вимагати від них: "вибирай Україну, значить вибирай українську мову", буде абсолютно неправильно, неморально і непродуктивно.
І для Заходу, і для Сходу України є певна проблема у прийнятті іншої мови. Хоча, попри всі стереотипи, Захід назагал виявляє більшу готовність переходити на російську, ніж Схід на українську. Думаю, що ця ситуація демонстрації єдності ще більше підштовхне Захід у бік толерантності до російської мови.
Але, крім цього, на Сході треба обов'язково вчити українську мову, бо її не знають. А на Заході прищеплювати тезу про те, що російська мова не повинна бути обов'язковою, але має бути бажаною. Ви хочете приймати туристів, їздити по інших регіонах країнах, виїжджати на роботу в Росію (якщо війни не буде), досягати кар'єрних висот? Вчіть мову, це вам буде плюс. Це має бути одна з мов кар'єрного успіху, поряд з англійською.
Це дуже допомогло б людям позбутися зашореного уявлення про те, що "Я" – це тільки одна мова. "Я" – це може бути багато мов, особливо для молоді в час глобалізації.
З Володимиром Куликом спілкувався Олег Карп'як.
1 
1264
Коментарі