Ми перестали боятися впливу російської мови на нас, ми самі за її допомогою почали впливати на росіян! І чому б цим не скористатися? ... Російській мові буде комфортно в Україні, коли вона вбере у себе її реалії, історію, філософію і мораль, - написав киянин Євген Якунов у соцмережі. В дописі під заголовком "Навіщо Україні російська мова" він розмірковує, зокрема, про співіснування на теренах України української і двох російських мов, називає Тараса Шевченка першим піарником української ідентичності в російськомовному інформпросторі, а на закиди, що той писав і російською мовою, наводить низку українських слів із Шевченкової російської й запитує: "Якщо це російська, то яким тоді діалектом розмовляють у Москві?"
Навіщо Україні російська мова.
...Був такий майданівський жарт: сивий старий чолов`яга з плакатиком: "Я - російськомовний український націоналіст"...
Це було смішно. Такий собі оксюморон. За півтора десятиліття розчленовування України "по-медведчуківськи" склалося стійке переконання: вододіл проходить по мові. Закон Ківалова-Колесніченка додав масла у вогонь.
До речі, він не відмінений і донині. Але хіба нині українців саме це хвилює? А скасуй його - чи непокоїтиме "російськомовних українських націоналістів"?
Вододіл вже змістився на інший меридіан: між тими, для кого Україна - Батьківщина, і тими, для кого батько - Путін. Він відгородив україномовних Ганну Герман і Володимира Олійника від російськомовних Арсена Авакова і Олексія Гончаренка. Але зовсім не так, як очікувалося. Кордон території "російськомовних українських націоналістів" так нестримно ринув на схід, що налякав Путіна, і наблизився до самого краю України.
Невже загроза русифікації минула? Якщо ми переможемо - так. Адже вся річ - і ми це зрозуміли - не в російській мові, як носієві, а в тих поняттях, які за її допомогою намагалися нав'язати нашому суспільству.
На початку двотисячних філософ Сергій Переслегін, один з ідеологів четвертої світової війни "Русского мира", зайнявся темою всесвітньої ролі "великого и могучего". І дійшов цікавих висновків.
"На перший погляд, пише він у книзі "Самовчитель гри на світовій шахівниці", саме завдяки інтернету і світовому ринку програмного забезпечення всі командні висоти у віртуальному світі захопили країни, які розмовляють англійською мовою.
Проте англійська мова, будучи основною мовою світової комунікації, практично не переносить ідентичність (іншими словами, той, хто розмовляє англійською, не почувається англосаксом - авт.). Можна сказати, що сталося відділення британської (і так само американської) ідентичності від англійської мови".
Відзначивши цей парадокс, Переслегін пропонує російській владі вдертись у незайнятий простір. А саме - реалізувати концепцію, за якою "російська мова як мова ідентичності дасть Росії перевагу в боротьбі за простір сенсів. Ця перевага може бути реалізована у формі створення віртуального наддержавного об'єкта, що об'єднує людей, які розмовляють російською мовою (а оскільки російською мовою є мова ідентичності, то й такою, що відноситься до російської культури)".
І резюме: "Такий проект, що дає змогу об'єднати геополітичні потенціали російської метрополії і російської діаспори, має назву "Русский мир".
Сенс проекту в тому, щоб кожен текст російською мовою (по телебаченню, в книзі, в кінофільмі чи в інтернеті) набивати під зав'язку не лише ідеологемами "Русского мира" ("безідейні тексти" просто не мають права на існування), а й маркерами російської ідентичності.
Найвідоміший - прийменник "на" до слова "Україна". Адже це не лише у правилах української мови ставити прийменник "на" до назви території, а "в" - до назви держави. "На Украине" - це і по-російськи звучить дуже неграмотно! Але - так принизливіше для українців, тому що "ставить їх на своє місце", "на окраину"! З тієї ж причини російські ЗМІ нав'язливо пишуть "в Донбассе"...
"Битва прийменників" стала однією з перших спроб нашого наступу на віруси імперського "руськомирства". Говорити і писати: "на Украине" у середовищі носіїв російської мови в нашій країні вважається непристойним і некультурним. За цим маркером у мові ми віднині легко розрізняємо наших "росіян" від ненаших.
Те, що на Майдані, а пізніше в українських батальйонах, та й у демократичному політикумі виявилася маса людей, які висловлюються російською, стало для Кремля неприємним сюрпризом. Там відчули загрозу зараження російського електорального стада "духом Майдану". У відповідь рівень ідеологічних гормонів у крові імперської мови почав зашкалювати: "нашидеды", "Крымнаш", "Одесская Хатынь", "хунта", "бендеры", "гейропа" тощо. Свої маркери - в офіціозі: "киевские власти", "незаконно занятая украинськими войськами территория", "силовая операция против жителей Донбасса"...
Наші умільці відповіли. Російськомовним харківським ультрас, говорять, належить безсмертне: "Путін ...ла-ла-ла-ла". З'явилися "лугандон", "колоради", "кремлядь"... Кожен може продовжити список.
А якщо повернутися назад, у дні Майдану... Сама тільки "йолка" чого варта! (Це ж треба навчитися так вимовляти це слово російською, щоб всім було зрозуміло, з якої літери воно починається!)
Це - маркери нашого опору. І завдяки їм, фактично, маємо дві російські мови! Які досить зле ставляться одна до одної.
У чому секрет популярності далекобійника і співака з Чикаго, нашого з вами земляка Вадима Дубовського? Він не висміює російську мову. Він змушує її потужно працювати на українську ментальність. Він грає на больових точках російської ідентичності... Це тема окремої дисертації.
Але найцікавіше, ось що. Помічаю, як мої російські друзі з ФБ дедалі частіше використовують маркери нашої "революційної" ідентичності: "майдан", "небесна сотня", і навіть: "Слава Україні!"... І навіть - "Героям слава!" Зрозуміло, що це, найімовірніше, є виявом протесту. Поки що, протесту…
І тому я проти того, аби перекладати гімн України російською мовою. Він повинен в оригіналі, цілковито і фрагментами увійти до фразеології сучасної "української російської мови".
"Ще не вмерла Україна", "душу й тіло ми положим", "і покажем, що ми, браття..." - вже стають крилатими словами. Хіба не так ми повторюємо: "хліб наш насущний даждь нам днесь" або "Камо грядеши?"
Руськомірці люблять підколоти українців: мовляв, ваш Шевченко писав прозу російською... А ви почитайте його "російську"! "Шлях", "комора", "наймити", "нароздриб", "гуртом", "кружают", "худина", "велике поле", "краля", "шляхтянка", "добродійка", "свита", "колодязь", "як дурень з писаною торбою", "наговорив, що твоя перекупка з бубликом" тощо. Якщо це російська, то яким тоді діалектом розмовляють у Москві?
Можна сказати, Тарас Григорович був першим піарником української ідентичності в інформаційному просторі російської мови. Та й Гоголь теж. На зло всім редакторам і цензорам він писав російською слово "козак" через "о", а не "казак", як треба. Даваймо й ми (звертаюся до тих, хто пише російською) наслідувати Гоголя. Сьогодні це актуально. Адже "козаки" - це українці, які захищають державність, а "казаки" - це російські "бабаї", що прийшли на нашу землю з війною. Різні маркери чужих один одному світів.
Не відповідає мовним нормам? А хто їх нам встановить, якщо не ми самі? Сьогодні перекладачі з української на російську працюють із застарілими словниками ще радянського часу. А неологізми? Не будемо ж ми їх, погоджувати з Російською академією наук?
Що нам треба? Створити державний орган з нормування російської мови в Україні - скажімо, при держкомітеті у справах національностей, підключити університетські кафедри. Ми повинні заявити Росії, що російська мова на території України це наше надбання, а не уламки імперії, що тягнуть нас назад, у совок і московію Малюти Скуратова.
З іншого боку, російській мові тільки тоді буде комфортно в Україні, коли вона вбере у себе її реалії, історію, філософію і мораль.
Потрібно ревізувати навчальні програми з російської літератури, вивітривши з них імперський дух. Вивчати тих, кого не люблять і бояться у путінській Росії. А серед сучасників - Макаревича, Улицьку... Словом, усіх тих, хто розуміє нас. Слід перекладати російською мовою і поширювати в Росії книги наших істориків і про нашу історію. Чому за всіх нас повинна відбувати петербурженка Таїрова-Яковлєва, яка написала, напевно, найкращу на пострадянському просторі біографію Івана Мазепи?
Ми перестали боятися впливу російської мови на нас, ми самі за її допомогою почали впливати на росіян! І чому б цим не скористатися? Адже мова, з якої ми вилущили Путіна і Гундяєва, не просто перестане бути небезпечною. Вона дасть змогу наповнити себе українською ідентичністю, яка несе цінності, близькі багатьом росіянам: свободу, демократію, гуманістичне освічене православ'я. А знайшовши друзів у російськомовному середовищі Росії, вона допоможе розповісти їм правду про Україну, про наші мрії і сподівання!
Чи на часі вся ця розмова? На часі. Якщо почнеться мирний процес на Донбасі, наша, українська російська мова нам знадобиться.
3 
1
Коментарі
16