— Із дитинства навколо мене всі говорили російською. Вважав, що українську знаю і за потреби зможу перейти на неї. Змінив цю думку після поїздки з друзями до Львова на футбол 2010-го, — розповідає 26-річний Вадим Поздняков із Харкова. Працює маркетологом.
Спілкуючись із львів'янами, затинався. Виходило, як у Миколи Азарова. Було неприємно. Коли повернувся, змінив налаштування мови сторінок у соціальних мережах, почав слухати більше української музики, дивитися фільмів, читати книжок. Говорив обома мовами, а потім лише українською
Бере участь у проєкті "Мова. Харків". Збирають і публікують історії харків'ян, які перейшли на українську. Планують знімати ролики про кожного. Готують до запуску сайт з інтерактивною мапою закладів, де обслуговують українською. Писатимуть про викладання у вузах.
— Після прийняття мовного закону ситуація змінилася. Мер Геннадій Кернес почав вести сесії міськради українською. У закладах громадського харчування з'явилися україномовні меню, — говорить Вадим Поздняков. — Якщо раніше вони були в кожному 10-му, зараз удвічі більше. На українську переходять і касири. Більшість місцевих ЗМІ запустили україномовні версії сторінок.
До 2014 року почути українську в спальних районах можна було дуже рідко. Зараз трапляється щодня. У місті багато хто підтримує ідею переходу на українську. Але вагаються, бояться негативної реакції оточення. Намагаємося показати, що не треба соромитися.
Як переконуєте підприємців українізувати їхні заклади?
— Нікого насильно не змушували й не тиснули. Намагалися домовлятися. Писали листи, підходили і спілкувалися. Починали з меню. Пояснювали, що і для чого треба зробити, давали час. Перший аргумент — мовний закон. Другий — занесення їхнього кафе чи ресторану на мапу лояльності до україномовних. І це діяло. Але через карантин кожен п'ятий заклад, із тих, до кого зверталися, закрився. Тому вирішили взяти паузу. Продовжимо восени. Візьмемося за вивіски. Є власники з відвертою антиукраїнською позицією, але поки що ніхто не конфліктує. Працюватимемо і з ними. Можливо, доведеться судитися. Українізовані заклади популяризуватимемо.
Депутат Чугуївської міської ради на Харківщині Руслан Овчаренко назвав українську мову "розумово відсталою". Чи покарають його за це?
— Активіст Святослав Літинський подав на нього до суду. Розслідування може тривати до пів року. Я скептично ставлюся до можливого покарання, але нерви Овчаренку попсують. Він українофоб. Дивуюся, чому його раніше не арештували і не відправили в Росію в обмін на наших людей. Брав участь у всіх проросійських заходах у Харкові. Серед його друзів у соцмережах є бійці незаконних збройних формувань. Він діє на межі закону.
16 липня в місті пройшов мітинг проти законопроєкту нардепа Максима Бужанського, що мав дозволити навчання російською у школах. Питання актуальне для Харкова?
— Мітинг підтримали майже 200 людей. Для ранку будня, ще й у період відпусток, це дуже багато. Навіть на важливі акції місцевого значення приходять менше. Проросійські сили не втручалися. Проявляють себе переважно в інтернеті. Фізичного протистояння між нами немає.
У Харкові ще багато російськомовних шкіл. З ними треба прощатися. У Росії немає жодної україномовної, хоча українців там — декілька мільйонів. Усе на факультативах. Якщо хтось хоче в Харкові навчатися російською, це має відбуватися не за державні кошти. Хай створюють недільні школи й наймають викладачів. Закон Бужанського — більше політична гра.
Але такі ігри впливають на людей. Чи вдасться в цих умовах втримати темпи українізації?
— Зміни до мовного закону та інші ініціативи проросійських сил — загравання із суспільством перед місцевими виборами. Колишні "регіонали" бачать, що виборці відвертаються від "слуг". Хочуть їх перехопити. Влада намагається вгодити всім, щоб втримати рейтинг.
Беру участь у декомунізації населених пунктів по всій країні. Помітив, що української стало набагато більше. Особливо в Сумах, Полтаві, Черкасах. Люди розкусили міф, що українська — чужа городським. 2014-го в Харкові могли побити за синьо-жовту стрічку, не кажучи вже про мову. Зараз такого немає. Люди стали свідоміші.
Соціологія показує, що більшість виступають за єдину державну мову. Російську відстоює старше покоління. Природно, їхня кількість зменшується. Молодь не бачить сенсу в протистоянні за чужу мову.
1 
1
Коментарі