— Другий рік працюю в Гданську ­пакувальницею риби. У січні ­роботодавець підняв зарплату з 10 до 13 злотих за годину. Це майже 93 гривні, — каже 36-річна киянка Ірина Коновал.

— Робота важка. Чистимо рибу, знімаємо філе, пакуємо в коробки. Руки постійно в холоді, бо риба напівморожена. Через це багато хто не витримує. Один час персонал так часто мінявся, що не встигала познайомитися з новими працівницями. Я приїхала до Польщі, щоб відпрацювати кредит. Чоловік брав на машину. Якби не сума з відсотками і житло в заставі, то давно б утекла звідси. Спочатку оформила візу на півроку. Ставка була 10 злотих за годину — 71 гривня. Не найменше, але й не висока, якщо брати загалом по Польщі. Роботодавець заохочував працівників житлом. Винайняв шикарну трикімнатну квартиру в центрі Гданська. Поряд — гарні магазини й кафе. У помешканні величезна ванна, є душова кабіна з музикою, різними струменями води й підсвіткою. Кожному працівнику видали два нові комплекти постільної білизни. Із зарплати вираховували символічну плату за комунальні послуги. На роботу ходили пішки. Я одна з небагатьох, хто відпрацював усю візу. Коли збиралася додому, власник підприємства запросив приїхати ще на рік. Пообіцяв погасити за мене кредит, на той момент лишилося заплатити 100 тисяч гривень. Тому за два місяці я знову повернулася в Польщу.

Роботи стало більше, бо підприємство підписало контракт із мережами магазинів. Мені оплатили курси польської, ходила у вихідний. Зараз розумію, що роботодавець мав плани зробити мене старшою зміни. Як і обіцяв, погасив мій кредит в Україні. Підписали договір, що маю гроші відпрацювати. Щомісяця віддавала половину зарплати. Пізніше виявилося, таке людяне ставлення було не лише до мене. Одній із працівниць роботодавець оплатив операцію матері, в якої виявили рак. Іншій допоміг відвезти дитину на лікування. Із січня усім працівникам підняли зарплату. Щотижня дають продуктові набори: кілограм риби, два — овочів і солодощі.

— Працюю водієм у місті Познань. Розвожу товари по магазинах, — говорить 42-річний Ігор Шаненко зі Львова.

— Раніше за годину платили 14 злотих. Із січня — 17. Це 120 гривень. Якраз перед Різдвом думав звільнятися, повертатися додому. Із дружиною зводимо будинок. Щомісяця відсилав їй по 500 доларів. Живу в гуртожитку, який надає підприємство. Плачу за нього 1400 гривень. Також витрачаю гроші на продукти, іноді купую одяг. Подумав, що такі гроші вже можу й в Україні заробити. Сказав начальству, що повернуся додому. А мені пообіцяли більшу зарплату. Підвищення незначне, але за січень зміг спокійно відіслати додому на сотню доларів більше.

У Польщі від початку року найбільше зросли зарплати в будівельників, водіїв та у сфері обслуговування.

— Зараз усі пекарі на заводі — українці. Якщо вони підуть, залишимося без робочих рук, — каже 42-річний Кшиштоф Єнжський, власник пекарні у Варшаві. — Українців почав брати на роботу з 2017-го. Їм платили трохи менше, ніж місцевим. Але тепер вони диктують умови бізнесу. Кажуть, що поїдуть працювати до інших країн. Там зарплати вищі. Ще рік тому в мене стояла черга охочих працювати. Міг вибирати. Зараз ситуація змінилася. Хтось спробував і більше не хоче їхати на заробітки. Інші поїхали на більші гроші до інших країн. Один із моїх пекарів зараз у Данії.

Підняв зарплату із 12 до 14 злотих за годину (із 85 до 100 грн. — ГПУ). Найближчим часом перегляну кількість працівників. Тих, хто погано працює — звільню.

×