"Із гектара заробляю щонайменше 400 тисяч гривень"

 

Юрій Марчук вирощує спаржу

— У радянські часи вважали, що спаржа — не їжа. Пролетаріату потрібна картопля, — говорить 54-річний Юрій Марчук. Вирощує плодово-ягідні саджанці та спаржу в селі Руська Поляна Черкаської області.

— Я за освітою інженер-механік. Працював на судноплавну компанію, жив на Кіпрі. Потім переїхав у Австралію. Там мав друкарську фірму. 2009-го повернувся в Україну. В мого батька було підприємство в Черкасах — розплідник плодових дерев "Садовод". Заснував його 1992 року. 2008-го дзвонить і каже: "Мені через півроку 70. Я йду на пенсію. А ти з цим можеш робити, все що хочеш". Питаю: "Що значить — що хочеш? Там 60 гектарів землі". Знадобився рік, аби продати в Австралії будинок із басейном і бізнес.

Сімейне підприємство було в занепаді. Довелося розширювати асортимент саджанців. Мав спрогнозувати, які сорти будуть затребувані через два-три роки. Інакше б не повернув вкладені гроші. 2013-го вперше спробував привезти насіння спаржі в Україну. Півтора місяця лежало на митниці, потім відправили назад. З'ясувалося, що цієї культури немає в реєстрі.

Спаржею засадив 8 гектарів. Перший урожай зібрав на третій рік. Не знав, чи щось вийде. На машині вивезли 350 кілограмів у Київ на базар "Столичний". Керівники ринку так здивувалися нашому товару, що дали найкраще місце. Весною планую засадити спаржею ще 4 гектари. Далі збільшуватиму щонайменше до 40. Із гектара можна зібрати в сезон максимум 5 тонн спаржі.

Збуваю урожай в супермаркети. У "Фоззі" (одна з найбільших компаній роздрібної торгівлі в Україні. — ГПУ) одразу замовили 50 тонн. Ми змогли дати лише 10, — продовжує Юрій Володимирович.

— Торговельних мереж ще чимало, і ринок спаржі зростатиме. Можна не лише свіжу в сезон продавати, а й морозити. Імпортна спаржа зараз коштує 350–380 гривень за кілограм. Свою продаю за 150–180 гривень. Із гектара заробляю щонайменше 400 тисяч гривень. Наступна за вигодою — суниця. Все інше далеко позаду. Із гектара кукурудзи гарний агроном максимум витягне 10 тисяч гривень.

Термін реалізації спаржі — п'ять діб. Привезена з Перу, то вже не спаржа. Вона має бути свіжа. А її везуть. Потім ще місяць може лежати в магазині.

— Щороку місцеві крадуть на підприємстві майже тисячу саджанців, потім продають на базарах. Посилив охорону, поставив на полі алюмінієвий фургончик. Селяни його розібрали. А спаржу ніхто не бере, — каже Юрій Марчук.

— Економічна ситуація в Україні не ­сприяє інвестиціям. Аби зібрати перший урожай спаржі, треба три роки. Ніхто не хоче вкладати в такий бізнес гроші. У нас вигідно спекулювати — "купив—продав", а не виробляти. Навіть лопати нормальної не можна знайти.

Зараз вигідно вирощувати салати, броколі. Займатися ягідництвом. Пробував садити малину, полуницю, смородину. Це важкий бізнес. Залишив тільки останню, бо не так клопітно. Зі збутом проблем немає, черга стоїть із перекупників.

Легальним розплідникам не можна виробляти саджанці і будь-який посадковий матеріал, якщо ці сорти не внесені до державного реєстру. Щоб туди щось внести, треба обламати собі вуха й роги. Слива бурштинова чекає з 1973 року. А ще має пройти сортовипробування — 10–12 років. У світі за цей час з'являються нові сорти, гібриди. Державі слід відсторонитися від цього. Час іде вперед, споживач хоче нового. Ми пасемо задніх через бюрократичні бар'єри. Великі світові компанії просто платять, аби їхні сорти реєстрували.

Завжди дивувався, коли заходив у магазин в Європі. Мільйон сортів ковбас, сирів, пива. Це все виробляється на маленьких сімейних фермах. У Бельгії, що завбільшки із Черкаську область, понад три тисячі сортів пива, виготовленого на сімейних фермах. У нас немає такого. Фермер змушений сам займатися всім — і виробляти, і шукати, куди продати.

×