— За годину маю наклеїти 210 стікерів на майонези, кетчупи, каву, дитяче харчування, корм для тварин. На обід виділяють 40 хвилин. Раз на 2 години маю перерву 5 хвилин, — розповідає 25-річна Галина Сухецька з міста Жовква на Львівщині. Два роки працює стікерувальницею на складі міжнародної фірми.
— На роботу влаштувалася, коли вчилася у Львові на історичному факультеті. Зміна триває 8 годин. Перша починається о 7:30, друга — 14:20, третя — 23:00. Працюємо по тижню в різні зміни. На роботу нас возить автобус від фірми. Зарплату рахують погодинно. За місяць найменше отримую 5 тисяч гривень. Інколи виходжу й у суботу. На життя вистачає, бо живу в батьків. Два роки тому тут платили 120 гривень за зміну. Долар тоді був більш як 20 гривень. Потім удвічі підвищували зарплату, бо люди масово звільнялися. Тепер працівники тримаються за місце, бо на всіх складах платять однаково. Я поки що не знайшла роботи за спеціальністю і з більшою зарплатою.
Склад — це шумне холодне приміщення без вікон. Узимку тут може бути на 5 градусів тепліше, ніж на вулиці. На роботу вдягаю теплі штани й кілька светрів. Кар'єрного росту в цій професії немає. У нас є вантажники, комірники та 20 жінок у відділі стікерування. Керують начальники змін. Інших вакансій немає. Головне — вчасно звідси піти. Робота забирає багато часу, перестаєш розвиватися. Думаєш лише про насущні потреби. Слухаєш постійно плітки.
Мрію отримувати хоча б 12 тисяч гривень. Переїхати до Львова. Орендувати квартиру там можна від 4 тисяч гривень. Хочу знайти роботу за спеціальністю, але поки що нічого не роблю для того. Бо звикла тут.
— Раніше працювала медсестрою в онкодиспансері. Вийшла на пенсію. Поїхала до Києва. Влаштувалася домогосподаркою, — говорить 59-річна Надія Терещенко з Черкас.
— Близько року доглядала матір власника ресторану. Платив 300 доларів. Потім померла моя мати, батько залишився сам. Він — інвалід війни. Довелося повертатися додому. Майже чотири роки за ним доглядала. Жили на татову пенсію. Додатково торгувала пиріжками з лівером. Після смерті батька нікуди не їздила. Шукала роботу в Черкасах. Сім років доглядаю Раїсу Федорівну. Їй 78. Онук жінки спочатку платив 250 доларів. Ходила лише вдень. Потім попросив ночувати біля баби. Збільшив зарплату на 50 доларів. Сам поїхав працювати за кордон. Найняв ще двох доглядальниць. Чергуємо по 10 діб на місяць. Гроші скидає на картку.
Не хочу шукати іншої роботи, бо для Черкас це шикарна зарплата. Доки баба житиме, працюватиму в неї.
Надія Терещенко живе одна. З чоловіком розлучилася 20 років тому. Донька 30-річна Наталія з сім'єю живе у Вінниці.
— Одну сотню доларів із зарплати відкладаю. Другу пускаю на квартплату, а третю — на прожиток. Грошей вистачає. Ні в чому собі не відмовляю. Раз на рік беру путівку в санаторій на два тижні. Пенсію збираю за рік. Віддаю дочці на крупні покупки. Кума моя в у Санкт-Петербурзі доглядає матір якогось бізнесмена. Отримує 600 доларів.
29-річний Олег Жерденко з Полтави третій рік працює юристом у банку. Отримує 4–7 тис. грн на місяць.
— До банку працював продавцем техніки, пробував відкрити майстерню з ремонту телефонів. Але справи не йшли. Шкільний товариш саме звільнявся з банку й запропонував мене на своє місце. Щоб потрапити в юридичний відділ, треба було пройти співбесіду з начальником і психологом. Мене взяли. Працюю з боржниками. Якщо треба, виїжджаю до них додому з судовим виконавцем, описуємо майно. Зарплата залежить від того, скільки повернув грошей або забрав майна. Три роки тому мене влаштовувало це. Але останнім часом начальство знаходить різні причини, аби менше платити: знімають премії, не проводять через бухгалтерію гонорар. Отримую на руки до 5 тисяч. Шукаю іншу роботу. Хочу заробляти не менш як 10 тисяч гривень.
Хочуть мати 30 тисяч гривень
— Проводили опитування в липні–вересні в 15 областях України. Кожен третій мріє про зарплату понад 30 тисяч гривень, — говорить бізнес-експерт Андрій Степановський, 41 рік.
У середньому в регіонах отримують 5–6 тисяч гривень зарплати. 80 відсотків осіб ходять на роботу, щоб прогодувати родини й оплатити комунальні послуги. Відмовилися від розваг, подорожей. У центральних областях людей задовольнила б зарплата 12–15 тисяч гривень. На заході — 20–25, у східних областях — 15–20 тисяч гривень. У Києві — понад 30.
Оплата праці в Україні недооцінена. Багато людей отримують 15–20 гривень за годину. Це мало, за таких високих цін на продукти.
2 
1
Коментарі