— Займалися перевезеннями, шість років тому втратили бізнес. Різко підскочив курс долара. А ми купили вантажні автомобілі за валютні кредити. Погасити борг не змогли. Машини забрав банк, — розповідає 53-річна Ольга Усик.
Разом із чоловіком 56-річним Ігорем переїхала до села Глушки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині, зайнялися фермерством.
— Ще нас дуже підкосила смерть 26-річної доньки Ігоря від першого шлюбу. Був шок від того, що все втратили. Не мали сил на відновлення бізнесу. Переїхали з Корсунь-Шевченківського до села. У Глушках була земля і старий будинок, який дістався мені в спадок від батька. Мама дала нам козу. Раділи, що молоко своє маємо. Знайшла рецепт бринзи, який мені дали фермери в Чернігівській області під час останнього відрядження. Спочатку робили сир для себе. Потім почали пропонувати друзям, знайомим. Через рік уже мали 10 кіз. Чоловік зрозумів, що можливостей для бізнесу в селі більше, ніж у місті. Окрім сиру, робили вино зі смородини. Зараз тримаємо 40 дорослих кіз та 15 молодих. Виготовляємо тверді та м'які сири. Купили сепаратор, щоб робити масло і морозиво. Бринзу продаємо по 200 гривень за кілограм, тверді сири коштують до 450, масло — 400–500, морозиво — 20 гривень за 100 грамів. Літр козиного молока — 35 гривень.
Два роки тому Ігор виграв грант, отримав 40 тисяч гривень. Купили камери для визрівання твердих сирів. Тепер офіційно називаємось фермерське господарство "Кізонька". Ми з чоловіком співвласники в рівних долях. Наступного року і я подала документи на грант. Отримала 50 тисяч гривень. Придбали охолоджувач. Морозиво тепер можна зробити за півгодини.
— Продукцію поки не можемо продавати до магазинів через відсутність сертифікатів. На цю бюрократію треба 50 тисяч доларів. Працює "сарафанне радіо", отримуємо замовлення через соцмережі, — продовжує Ольга Усик.
— Ми на 100 тисяч гривень тільки обладнання придбали. Ще треба корм для кіз. Це тисяча гривень на тиждень. Засіваємо 10 гектарів своїх полів. Зимою заробляємо на продажу сирів та масла, яке заморожуємо. Маємо від 12 тисяч гривень доходу щомісяця. Боремося зі стереотипом, що козине молоко жирне та з неприємним запахом. Інколи доводиться ледве не силою змушувати скуштувати. Деякі клієнти приїздять і просять показати кіз. Не вірять, що молоко не смердить. Ми добре доглядаємо тварин. Кози сплять на лежаках із дощок, прибираємо двічі на день. Вони не прив'язані, ходять, де хочуть. Пасуться з 10-ї до 12-ї години, потім самі йдуть додому. П'ють тільки криничну воду. До 16-ї сплять і знову йдуть на поле. Приходять додому, коли захочуть. Ми їм варимо чаї на травах.
З односельцями було складно знаходити спільну мову після переїзду. Нам казали: "Були бізнесмени, збанкрутіли, тепер попробуйте пожити". Коли отримали перший грант, зібрали людей біля клубу. Запропонували допомогти написати бізнес-плани, щоб теж могли розвиватися. Нас послухали і розійшлися. Більшість тримають корову, здають молоко на молоковоз, і більше нічого не треба.
8 
35413
Коментарі