— Мав хобі — вирощував коропа й товстолоба. Вісім років тому побачив по телевізору, як у Європі працюють акваферми. Захотілося спробувати. 2012-го побудував невеликий басейн на ставку. З мене всі сміялися, — говорить 37-річний Леонід Осадчий із Жашкова на Черкащині.
Має одну з найбільших в Україні акваферм. Вирощує африканських сомів. Підприємство розташоване на покинутому цегельному заводі за 10 км від міста.
Заходимо з Осадчим у приміщення з басейнами. В одній кімнаті стоять резервуари з водою, де плавають осетри різного віку. Щоб подивитися на рибу, піднімаємося на поміст. У сусідній кімнаті басейни з африканськими сомами. Повітря вологе й тепле, як у тропіках. З каламутної води визирають білі риб'ячі голови з вусами. Резервуари здаються неглибокими. Насправді заглиблені на кілька метрів у землю. Поряд із басейнами стоїть відро з гранульованим кормом.
— Коли починав, для риби не було спеціалізованих кормів. Купував багато тюльки. До 500 кілограмів на місяць. Тоді ще коштувала по 8–10 гривень за кіло. Також не було спеціального обладнання, інструкцій роботи. Зараз на ринку є французька компанія-виробник кормів, що має філію в Корделівці Калинівського району Вінницької області.
Перших сомів купив у професора з Херсонського аграрного університету. Він їх вирощував. Замовив тисячу штук. Вибрав цей вид риби, бо недорога й живуча.
Не хворіє. Африканський сом має вісім вусів і легені, замість зябер. Росте до 3–5 кілограмів. З виду нагадує нашого, але на смак м'ясо краще. Схоже на курку. Смачний сом копчений і консервований. Цій рибі не потрібно багато кисню. Сом винирнув, хапнув повітря — й назад. Може жити без води майже добу. І навіть дві, якщо не буде холодно. Якось привіз живого сома кумові. Він покинув рибу на кухні. Вночі із дружиною прокинулися від шуму. Думали — злодій заліз. Кум вибіг із рушницею, а там сом вибрався із мішка. Заліз у відро й порозкидав сміття.
Вирощую до 50 тонн риби на рік. Можу 100–120, але немає потреби. Стільки не продам. Раніше давав рекламу. Зараз працюю лише з постійними клієнтами. Найбільше беруть на ринки в Київ, Одесу. Продаю оптом по 55 гривень за кілограм. Заробітку майже немає, бо собівартість — 37 гривень. Українці звикли до коропа. Найкраще сома купують літом — немає іншої ставкової риби. Восени й взимку продажі майже зупиняються. Із супермаркетами не працюю. Не подобається, що потрібно возити малі об'єми риби й чекати гроші по місяцю. Пробував здавати сома на консерву. Вийшла шикарна.
— Додатково почав розводити осетрів. Мені подобається ця риба. Планую отримувати чорну ікру. Але потрібно чекати сім років, — продовжує Леонід Осадчий.
— Не знаю ще, чи буде попит в Україні. Зараз кілограм китайської ікри коштує 300 доларів — 7,8 тис. грн. Буває, продають по 500–1000. В Україні є небагато виробників. Вони всі орієнтуються на Європу. Нещодавно робив ультразвукове дослідження 1600 осетрам. Заплатив за кожну рибину 20 гривень, щоб дізнатися самка чи самець. Це видно після трьох років. Дорого годувати сім років самок і самців. Останніх можна продавати й перекривати витрати на корм. Вирощувати осетрів тільки на м'ясо — нерентабельно. Собівартість кілограма осетра 140 гривень, середня ціна продажу — 160.
Осетра годую кожні чотири години, сома — двічі на день. Малих сомиків — кожні 2–4 години. Стежу за температурою води. Намагаюся нікого на ферму не пускати. Як хтось чужий приходив, то до вечора ставалися пригоди. Щось ламалося, риби більше ніж треба здихало. Африканський сом усього боїться.
— Щоб зробити акваферму, треба вкласти приблизно 300 тисяч доларів. У мене таких грошей не було. Кошти вкладав у бізнес поступово, — каже Леонід.
— Перші два роки працював добре. Сомів гарно їли в Горлівці на Донбасі — люди були звиклі. Від початку війни продажі впали на 70 відсотків. На українському ринку є до десятка великих акваферм, де вирощують африканських сомів. Останні роки з'являються дрібні. Мені везти в якийсь невеликий райцентр 50–70 кілограмів риби невигідно. Тому люди вирощують по місцю й там продають. Ставлять вищу ціну — 80 гривень кілограм. Конкуренції майже немає.
Рибний бізнес в Україні не перспективний. І не буде таким, доки існуватимуть браконьєри. Влада це мало контролює. Про все домовлено, діляться. Немає сенсу навіть охорону ставити. Хлопці такі майстерні, що сітки ставлять, не заходячи у воду. Знайомий розказував — у Європі на п'яти ставках розміром 100 гектарів працює один робітник. Його задача — під'їхати трактором до кормороздатчика, завантажити корм і поїхати на ставок вигрузити. Поняття охороняти ставок немає. Там не лізуть.
"На роботі цілодобово. За кордон не поїхав би"
— Риба — не основний мій заробіток, більше займаюся художньою ковкою, — розповідає Леонід Осадчий з райцентру Жашків Черкаської області.
— Я за спеціальністю майстер ковки. Вчився 12 років. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва, потім коледж імені Адальберта Ерделі та Львівську академію мистецтв. У майстерні робимо все за оригінальними проектами. Сам малюю, потім виковуємо й відправляємо замовнику. Раніше були більші й серйозніші замовлення. У мене працювало 15 зварників, чотири ковалі. Зараз — три працівники.
Фермер пропонує підвезти до Жашкова своїм позашляховиком. Каже, щодня приїздить на роботу з міста. В Осадчого двоє дітей — донька 9-річна Єлизавета й син Владислав, 5 років.
— На роботі цілодобово. Дружина не скаржиться, бо нікуди діватися. Діти приходять допомагати, — говорить Леонід. — 10 років тому мав шанс переїхати в Канаду. Людина готова була вкласти 2–3 мільйони доларів, щоб я відкрив там фірму з художньої ковки. Відмовився, бо захотів бути вдома. Мав амбіції. Зараз теж не поїхав би за кордон, не хочу все тут покидати.
5 
1
Коментарі