49-річна Олена Яковенко з міста Немирів Вінницької області закуповує корів на Поліссі. Вдома перепродає.
Двічі-тричі на місяць з напарником їздять у села Овруцького району Житомирщини.
— Там люди тримають по 10 корів. Почті всі — чорно-рябу породу. Наші люди її хтять, бо ця масть дає найжирніше молоко. На Поліссі корів погано годують. Дають тільки сіно і воду. Літом пасуть. А в нас весь рік дають жом, буряк, макуху. Їхні корови добре приживаються в нас, — пояснює.
Тримає дві корови.
— У напарника в Овруцькому районі живе друг, колишній однокласник. Він напитує, хто із селян корови продає. Буває, що віддають задешево. Просить продавців, шоб притримали для нас корову, бо добре заплатимо. Ночуємо в нього. Коньяку, горілки, сала, ковбаски, тортика йому привозимо на подяку. Бо з нас не хоче грошей брати. На іншому боці району є ще одна жінка. Теж звонить, як знайде корови. Ми їй за це 50 гривень даємо. Наші селяни, з Вінниччини, дзвонять, заказують. Теличок не хтять.
Олена оглядає корову. Перевіряє, чи велика молочна жила на животі. Вим'я має бути м'яке. У хорошої — ямки на хребті.
— Я шукаю кирлички. Добре, якщо палець в кирличку повністю входить. Кожну корову дою. Буває, на вид гарна. Беруся доїти, а вона мене рогом як штурхне, аж у спині хрусне. Корова має стояти сумирно. Якщо б'ється, хвицає ногами, таку не беремо.
Вирушають на Полісся, маючи замовлення на три-чотири тварини. Перевозять вантажівкою ЗІЛ з високими бортами. Один рейс обходиться у 1,2 тис. грн.
— Поки веземо, поїмо і годуємо. Сіна в дорогу беремо, кладемо під передній борт. Як просимося на нічліг, даємо до 50 гривень. Їсти з дому беремо.
Платять поліщукам 5-7 тис. грн за корову, продають на Вінниччині за 8-10 тис. За одну поїздку Олена з напарником заробляє до 10 тис. грн.
30 000 гривень коштує корова чорно-рябої голштинської породи. Дає 40 л молока на день. Таких продають племінні господарства Вінниччини. Від корови червоної степової породи надоюють до 20 л молока. Коштує 10 тис. грн.
Коментарі