— До Польщі поїхав вимушено. Думав — грошей на квартиру зароблю і повернуся, — розповідає 30-річний львів'янин Василь Конопко. Він — програміст.

— Удома працював у конторі на 30 людей, яка за документами рахувалася в Польщі. Виконували замовлення для клієнтів із країн Євросоюзу. З Україною вони принципово не працюють. Вважають її ненадійною. Власник фірми не хотів працівників до Польщі перевозити. Але його почали перевіряти, якісь претензії виставляти, техніку забирали. Не витримав — переніс офіс до Варшави.

В Україні я заробляв 1,5 тисячі євро на місяць. Після переїзду зарплата не зросла. Хоча на польських фірмах програмістам платять значно краще. Тому звільнився. Через кадрове агентство знайшов іншу роботу. Отримую тепер удвічі більше. Піднімаюсь у кар'єрі. Хлопці, які раніше переїхали за кордон, по 6–7 тисяч євро заробляють.

Польські роботодавці зацікавлені, аби програмісти з України переїжджали. У нас багато розумних спеціалістів. Не відчуваю жодної дискримінації. Ті ж самі умови праці, що й у місцевих фахівців. А от ті, хто їде працювати на робітничі спеціальності, часто скаржаться. Якось зустрів земляка, який влаштувався на будівництво. Два місяці жив у наметі, працював щодня по 12 годин. Роботодавець заплатив третину з того, що обіцяв. Коли робітники стали обурюватися — сказав, що викличе поліцію.

Два роки тому до Василя Конопка переїхала жити дружина Ярина, 29 років. В Україні була вчителькою англійської мови.

— У Варшаві дружина одразу пішла на курси польської. Думала, зуміє підтвердити диплом. Хотіла працювати за фахом. Коли закінчила курси, ді­зналася, що вагітна двійнятами. Вирішили, що з роботою Ярині краще почекати, — продовжує Василь. — Оскільки я офіційно працюю, міг би оформити страховку національного фонду здоров'я. Тоді б деякі аналізи та обстеження були безкоштовними. Я цей момент упустив. Дружина під час вагітності за всі процедури платила. Пологи нам обійшлися в тисячу євро.

Винаймаємо трикімнатну квартиру за 800 євро. За опалення, електроенергію, воду, вивіз сміття та інтернет віддаємо ще 170–200 євро. Мій брат дивувався, як легко з двома немовлятами знайшли квартиру. Коли він хотів винайняти житло у Львові, йому сім власників відмовили через дітей. Мовляв, усе знищать, потрощать.

На харчування йде 500–600 євро. Продукти купуємо в супермаркеті. На побутову хімію витрачаємо ще 100 євро, на дітей — 200–300 євро. Щомісяця з зарплати відкладаю тисячу євро. Хочемо з дружиною купити своє житло в Польщі. Громадським транспортом користуюся рідко. Мешкаю недалеко від роботи. Останнім часом приглядаюся до машини. Машина потрібна, щоб їздити в Україну до родичів. З малюками важко добиратися автобусом. За 5–6 тисяч євро в Польщі можна купити непогану автівку. Ціни на одяг та взуття вдвічі нижчі, ніж удома. Усі родичі замовляють, аби їм речі передавали.

8 відсотків працездатного населення виїхало на заробітки за кордон, за даними звіту Нацбанку. Це 2,2–2,3 млн осіб. 70% трудових мігрантів — чоловіки. Середня зарплата — $500–1000. Найбільше українських заробітчан у Польщі, Росії, Італії та Чехії. Працюють на будівництві, у сільському господарстві, промисловості й торгівлі.

×