— Україна повинна зробити висновки, на скільки ми залежні від імпорту пального. І почати будувати незалежну систему забезпечення нафтопродуктами, — розповідає 46-річний Сергій Куюн, директор "Консалтингової групи "А-95".

— Є потенціал для збільшення переробки нафтопродуктів усередині країни. Морський імпорт узагалі необмежений. Потужностей вітчизняних портів вистачить на більше, ніж нам треба. А ми веземо пальне з Росії та Білорусі. Бо так звикли за багато років. На це є кілька причин. У сусідніх країнах можна купити дві цистерни, або 1–2 тисячі тонн пального. А везти морем — це партія від 6 тисяч тонн до 30. Щоб її придбати, треба мати великі кошти. Усю роботу треба повністю перебудовувати. Потрібен комплекс заходів. Нинішня ситуація на ринку пального не може влаштовувати державу, тому що це небезпечно. З Росією в нас війна. Як ми можемо звідти отримувати третину дизпалива? До того ж є, де його брати. В Білорусі переробляють на 90 відсотків виключно російську нафту. Мати такого партнера теж досить ризиковано. Ми багато бензинів купуємо там. Хоча можемо їх самі виробляти. Імпорт має залишитися. Але це повинно бути 15–20 відсотків ринку, а не 70.

— Україна щороку споживає приблизно 11 мільйонів тонн нафтопродуктів. Власної нафти видобуває 2,5 мільйона. Решту купуємо — або нафту, або готові бензини, дизель. Це неправильно. Треба збільшувати власний видобуток і завантажувати наші заводи, — каже 40-річний Олександр Сіренко, аналітик консалтингової компанії "Нафторинок". — Усі, хто займається в Україні видобутком, переважно спеціалізуються на природному газі. Його в трубу відправив і більше ні за що не відповідаєш. А нафту треба транспортувати, переробити. Тут інші правила гри. Відсутня державна стратегія щодо розвитку видобутку нафти та газового конденсату.

×