Більша частина італійців мають сімейний бізнес. Передають його з покоління в покоління. Діти змалку мають роботу. Замість того, щоб здобувати вищу освіту, допомагають батькам.
"Власник пекарні, на якій я працюю, отримав лист з університету, в якому йшлося про те, що його син не відвідує заняття. Реакція була спокійна та байдужа — якщо не хоче вчитися, то хай ящики носить. І він носить, набагато краще живучи, ніж ми з дипломами з відзнакою. Італійці не тяжіють до знань. Їх вчать користуватися калькуляторами, а не таблички множення. Мій господар не може усно до 36 додати 18. Натомість італійці знають, що мають двічі в тиждень поїхати до ресторану повечеряти, влітку відпочити на морі, взимку - покататися на лижах", - розповідає українка Надія Шувар в інтерв'ю для galslovo.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діаспорянин розповів, як економно харчуватися в Ізраїлі
В Італію поїхала на заробітки. Довгий час працювала доглядальницею, згодом знайшла роботу в пекарні.
"Мамі зателефонувала подруга, яка також була в Італії. Запропонувала поїхати до неї в Губбіо — помогти з роботою. Я послухалась. Три тижні доглядала за бабусею, доки ту не віддали в дім перестарілих. Потім один адвокат взяв на роботу допомагати його батькам. Платив дуже хорошу зарплату. Але бабуся мене страшенно ревнувала до свого діда. Він мав 86 років і специфічне почуття гумору. На людях любив називати мене своєю коханкою. Протрималася не більше чотирьох місяців. З того часу працюю в пекарні. Не плачу за житло і комунальні послуги".
За словами Надії, в Італії почувається як вдома. Там виховує сина Олександра. Він ходить в 1 клас італійської школи. Вдома вчить українську. Бажання залишити країну виникло лише раз.
"Коли в Україні почалася війна, мало не звільнилася. Приходжу на роботу і кажу про те, що спати не можу. У нас в країні біда, хлопців везуть на Схід, вбивають. На це почула: "Та подумаєш, на двісті менше, на двісті більше, вас і так багато". Спакувала валізи і вже готова була повертатися додому. Залишилася, бо той чоловік на колінах просив пробачення, - каже Надія. - Загалом до всього уже звикла. Приходжу в магазин і кажу: "Сіньйоро, мені потрібні туфлі". Пояснюю які і вибираю. При цьому на наступний день після весілля, на яке, до прикладу, я їх купляла, ця сіньйора подзвонить поцікавитися, чи мені було в них зручно танцювати. Також італійці вибагливі в побуті. Штори на вікнах в італійських будинках висять ті, які повісила ще прабабця. Прати їх не можна, максимум — винести на вулицю і легенько витріпати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нова хвиля еміграції: українські заробітчани почали виїжджати сім'ями
Італійці добрі, але їх потрібно бавити. Шоста година - він уже хоче їсти, перша година - знов хоче їсти. Вони більш дитячі, мамині синочки. Своєму чоловікові, коли вперше приїхав до Італії, приготувала на вечерю два стейки, салат зробила. Словом, так, як прийнято в Італії. Але чую, дзвонить до мами: "Дала мені два шматки м'яса, кров шваркотит звідти, якось обсмажила туда-сюда, накидала трави... і просить їсти? От і Італія".
3 
1199
Коментарі