Пілотні проекти не можуть регламентуватися законодавчо Верховною Радою. Бо в ході їх реалізації з'являються нові обставини, нюанси, треба ставати в чергу із новим законопроектом, і чекати, коли Верховна Рада його прийме. Необхідно видавати постанову Кабінету Міністрів. Польща йшла тим самим шляхом, що й ми. Тільки ми вже йдемо 20 років і нічого, а в них є певні результати. Коли там запроваджувалося соціальне медичне страхування, був пілотний проект. Закінчився прийняттям закону сеймом.
У 1989 році я вперше приніс поняття сімейної медицини і загальнолікарської практики на територію України. Тепер сам собі докоряю. Сімейний лікар - не механізатор широкого профілю, а спеціаліст, який дивиться на проблеми пацієнта через призму проблем його сім'ї. Він може й не обслуговувати всю родину. Лікар загальної практики повинен вміти організувати свою роботу, помічників, забезпечити логістику процесу лікування. Пацієнт має усвідомити, що супровід до профільного спеціаліста здійснює сімейний лікар. Є такі лікарні, де кардіолога немає, то сімейний лікар має виписати направлення. Потрібно порівнювати затрати, який ефект від цього буде, а потім приймати рішення.
Ми майже століття формували інститут захисту здоров'я дітей — педіатрію. Його треба зберегти.
Тільки з політичних мотивів ми говоримо, що в нас медицина в Україні безкоштовна. Але ж знаємо, що це вже давно не так. І далі ситуація не кращає. Основним благодійником для національної системи охорони здоров'я є пацієнти. Хабарі деморалізують тих, хто надає медичні послуги і ті, хто отримують. Коли ти потрапляєш в лікарню в екстремальній ситуації, то не думаєш, який в тебе гаманець. Ти маєш бути впевнений, що в тій лікарні все є. В Європі, якби пацієнт з торбою ліків прийшов у лікарню, його б вигнали, бо на практиці такі речі недопустимі. А в нас це стало правилом. Реформаторам варто над цим подумати.
Потрібно впроваджувати обов'язкове медичне соціальне страхування. Незгодні говорять про масу аргументів, про додатковий податок. Але така полеміка була й коли приймали закон про страхування від нещасного випадку на виробництві. Зараз всі платять. Основний принцип — солідарна система. Приймає участь держава, громадяни і роботодавці. В США все на добровільній основі, немічні й бідні фінансуються державою.
Сьогодні відбувається дискусія про заміну амбулаторної карти на електронну. На даному етапі — це безглуздя. Якщо на папері можна щось змінити, то в електронному варіанті це зробити ще легше. Пам'ятаєте, коли був скандал з одною айтішною компанією, їх сервер заблокувало Міністерство внутрішніх справ? Таке може бути й із цією системою. Сама електронна карта не робить краще ні лікареві, ні пацієнтові. Є аргументи, що лікареві буде менше писанини. А хто ж цю інформацію заноситиме в комп'ютер? Єдине, що — не треба буде записувати на листок, а набирати на клавіатурі. Ніде в світі не існує такого реєстру.
Необхідно створити незалежний Інститут судово-медичних експертиз. Він має констатувати халатність лікаря. Мало того, у Європі є навіть приватні судмедексперти, які дорожать своїм реноме. Такий інститут можливий в Україні через 5-10 років. Зараз у нас є інститут патологанатомів. Цю службу прагнуть підтягнути під каральний орган, щоб доказати лікарю, що він наробив. Хоча подібні речі розбираються на лікарських конференціях не тому, щоб когось прибити до стінки, чи розіп'яти на хресті. А для того, щоб зрозуміти, в чому були допущені помилки. Вчений Пирогов спеціально видав монографію "Ошибки хирурга" не для того, щоб посипати свою голову попелом, а для того, щоб прийдешні покоління вчились на його помилках, і більше не допускали.
Потрібно чітко визначити межу, де закінчується подяка і починається хабар. Хабарем ще називають витрати на операцію. Треба також усвідомлювати: вдячні пацієнти були, є і будуть. Починаючи ще з часів царської Росії. Пацієнти, напевне, усвідомлюють, що в лікаря маленька зарплата, а він так гарно до нього ставився, що хочеться йому віддячити. У старій редакції закону є таке поняття, як здирництво. Це коли пацієнта ставлять перед фактом, називають суму, яку він має заплатити, інакше ним займатися не будуть. Перший і другий раз має бути штраф, а потім відбування покарання.
Підтримую запровадження гонорарної системи оплати праці лікарів. У нашій християнській свідомості ми — люди вдячні. Якщо взяти Угорщину, то там чітко визначена межа, що таке гонорар, який його максимальний розмір. Якщо пацієнт має стільки, може дати стільки, якщо менше, хай дає менше. Але це має бути чітко регламентовано. Закон про запобігання корупції не може прямо, з моєї точки зору, регулювати взаємовідносини і визначати міру відповідальності, кваліфікувати той чи інший злочин в професійній діяльності лікаря. Наприклад, якщо лікарю щось подарували, то його вже можуть притягнути до відповідальності. З іншого боку, наша християнська душа так влаштована, що ми не можемо не подякувати. Закон такий, який є. Але в ході реалізації його положень потрібно детально вивчити особливості професійної діяльності тієї чи іншої групи фахівців. Більш специфічної групи, ніж лікарі, важко знайти.
Якщо говорити про подяку, то це може бути не більше 50 гривень.
Медицину на місцях потрібно віддати громаді. Зараз міністерство силою когось відправляє в село. Голова міської чи сільської ради не думає, де він буде жити. А якщо місцевий орган самоврядування усвідомлюватиме, що лікар там потрібен, то вони вже шукатимуть спосіб, як його зацікавити. У Канаді є один населений пункт, типу нашого села, де з молодим спеціалістом укладають контракт, надають мебльоване помешкання й таку зарплату, що він може потім собі дозволити переїхати в Торонто, купити собі квартиру й далі продовжувати працювати по спеціальності. А в нас, як заперли в село, то тебе там і забудуть. Зараз лікарі з маленьких містечок не мають права голосу. Якщо він щось скаже — його виженуть.
Володимир ЗАГОРОДНІЙ, Голова Української Федерації роботодавців охорони здоров'я, заслужений лікар України, кандидат наук з державного управління
2 
1
Коментарі
2