"Карпатська бджола може працювати при температурі нижче 12 градусів тепла, — каже 43-річний Володимир Надуличний із міста Мукачеве Закарпатської області. — Інші види бджіл при такій температурі замерзають. А ще вона дуже стійка до різних хвороб. Тому на Закарпатті справжній пасічний бум — усі хочуть швидко й легко заробляти на бджолах".
Бджоляр стверджує, що врожайного року з одного вулика можна двічі-тричі збирати мед. Коли рік поганий — жодного разу.
— У середньому викачую за рік по тонні меду з усієї пасіки, — хвалиться Володимир. — Для мене заробіток — не головне. Шкода, що на Закарпатті бджоли обернули в бізнес. Я цього не схвалюю. Намножать сімей, догляду не дають, так і розводять хвороби. Страждають від цього інші пасіки. Та бізнесменам усе одно: до них приїдуть росіяни, віддадуть гроші за соти та й їдуть собі.
Надуличний має понад сотню бджолиних сімей. Пасіки тримає у Воловецькому, Іршавському та Мукачівському районах, а от маточники виводить удома. На догляд за пасіками в різних районах потрібні великі затрати.
— Торік тільки на бензин витратив тисячу доларів, — скаржиться. — А як за літр меду прошу 30 гривень, то люди обурюються: "Ти що? Бджола наносила тобі безкоштовно меду, а ти так дорого продаєш?". Не розуміють, що біля того ходити треба. Продаю ще бджолиний пилок. Він насичений усіма групами вітамінів, зміцнює імунітет. За 200 грамів прошу 20 гривень.
Володимир із дружиною Тамарою, 41 рік, та 16-річною донькою Ольгою мешкають у власному двоповерховому будинку в новому приватному секторі Мукачевого. Коли ми заходили до двору, чоловік якраз порався біля вуликів. Бджоли обсіли йому плечі, проте пан Володимир без спеціального капелюха. Питаю, чи не жалять.
— Карпатська бджола дуже миролюбна, — відповідає. — Жалить тільки тоді, коли її образити. Ну, наприклад, натиснути на тільце.
Володимир Надуличний схиляється і піднімає з асфальту бджілку, яка впала у ямку з водою. Кладе на вулик, аби крильця висохли.
Вона спарюється з трутнем у повітрі
— Через пасіку мого діда у 40-х виселили до Сибіру, — веде далі бджоляр. — Казали, що він куркуль, бо має багато вуликів. На засланні народилися і мій батько, і я. Але згодом всі ми повернулися в Україну на Львівщину, до родичів, й продовжили справу. Моєму батькові тепер 74 роки, але старий досі тримає кілька вуликів: збирає мед для себе та на продаж. Я теж тримаю пасіку вже 20 років — із 1987-го.
Бджоляр кличе мене ближче до вулика.
— На Закарпаття мене направили на роботу, — розповідає. — Пропрацював 15 років у ПТУ N8, одночасно будувався. Потім кинув роботу й взявся за пасіку. Зараз вам розкажу, з чого я починав, — піднімає кришку одного з вуликів.
Перші дві бджолині сім"ї купив на Мукачівській кафедрі "Селекція і репродукція Карпатської бджоли" Київського інституту Прокоповича.
— В одній родині чотири рамки, а в кожній із рамок — сотні бджіл, — пояснює. — Пасіку із самого початку почав зосереджувати не в себе, а по області. Або в родичів, або в знайомих, або просто навмання йду, прошу людей. Віддячую їм медом чи грішми. Закарпаття бджолами перенасичене, щоби мати хороший і багатий букет меду, треба тримати бджіл у різних місцевостях.
Розповідає про карпатських бджіл.
— Вони дуже точні. Літають у радіусі 2–4 кілометрів, але завжди повертаються у свій вулик. От я вдома виводжу маточники. Це родини бджіл, які або продаю, або залишаю для себе. Але продавати не вигідно — це всього 30 доларів. Щоб мати родину, потрібно спочатку вивести бджоломатку. Ходіть сюди.
Пан Володимир простягає мені капелюха, щоб уберегти від укусів бджіл. Показує вулики, де з личинок виводить маток.
— Тут живуть мікросім"ї. Ось тут бджоли годують личинку маточним молочком, а тут — бджоломатка дозріває. А ось у таких ізольованих коробках вони вилуплюються зі свого кокона. Кожну матку потрібно позначити певним кольором, встановленим за світовими стандартами. Цього року вона буде жовтою, а торік була білою, позаторік — синьою. Виймає рамку з вулика, на якій серед сотень бджіл сидить одна трохи більша з білою цяткою на спині.
— Це бджоломатка. Вона спарюється з трутнем у повітрі, — розповідає Надуличний. — За своє життя тільки двічі вилітає з вулика. Уперше, коли спарюється, піднімається високо-високо в повітря. І котрий трутень туди долетить, той і стане батьком майбутніх бджілок, — усміхається. — Самець після цього падає на землю і помирає, а матка через 10 днів починає відкладати яйця. Другий раз матка виходить із вулика, коли роїться. Бджоли — як люди. Молода бджілка обслуговує мамку, трохи старша — виконує "хатню" роботу, а зовсім стара — виходить на медозбір. Коли крила зношує — пропадає. У середньому бджола живе 180 днів.
3 
1
Коментарі
3