У селі Усть-Чорна Тячівського району Закарпаття живуть нащадки німців та австрійців. У десятьох сім"ях розмовляють, читають і моляться в костелі виключно німецькою мовою, зберігають австрійські традиції. Ще сорок сімей у селі — змішані німецько-українські.
Усть-Чорна розташована серед гір, за 50 км від райцентру Тячів та за 200 км від Ужгорода. За 10 км, у селі Німецька Мокра, також живуть німці. Однак тамтешній осередок нацменшини зникає.
Перед в"їздом на вказівнику поруч із написом "Усть-Чорна" — назва німецькою мовою "Кьонігсфельд", що означає Королівське поле.
78-річний Федір Кайс — чистокровний німець. Його предки не брали шлюбів із українцями. Чоловіка вважають у селі головою австрійсько-німецької громади. Його дружина Єлизавета, 75 років, також німкеня.
— Ми є нащадками австрійців. Вони мешкали у Верхній Австрії, тому нас називають німцями, — каже українською Кайс. — 1775 року королева Марія Терезія вислала з австрійських районів Ебен Зее, Бад Ішл, Гоізерн на Закарпаття, яке належало Австро-Угорщині, родини 220 лісорубів, деревообробників. Люди заснували маленьке поселення, яке назвали Мокрою. У радянські часи село перейменували на Комсомольськ. 1815 року австрійці спустилися донизу по річці Мокрянці й опинилися в Усть-Чорній. Збудували тут вісім хатин та маленьку римо-католицьку капличку. 1890 року звели великий костел Марії Магдалени. Австрійці жили з лісу — переправляли дерево річками на низовину, а звідти — на Дунай та до Австрії.
Під час Другої світової війни Гітлер наказав виселяти австрійців із Кьонігсфельда до Німеччини.
— Там не вистачало робочої сили, — пояснює чоловік. — Хто відмовлявся — розстрілювали. Мені було 15 років, коли батьки зібрали три чемодани і ми виїхали. У Німеччині дали житло, роботу. Через чотири роки повернулися, бо мама щодня плакала, що хоче на Закарпаття. 1970-го, після Гельсінської угоди, почалася друга хвиля виїзду австрійців на Батьківщину.
Старший син Федора та Єлизавети Кайсів 45-річний Ференц сім років тому також виїхав в Австрію, 42-річний Валентин викладає в місцевій школі німецьку мову.
— У Кьонігсфельд часто приїздять австрійці, — веде далі Федір Кайс. — Запропонували нам повернутися до Австрії. Але ми з дружиною відмовилися, хочемо тут доживати віку. Ференц із дружиною і двома доньками виїхали. Отримали житло та роботу. Молодший син відмовився.
Німецько-австрійська громада Усть-Чорної 21–23 травня влаштовує свято "Шайвел шлоунґ" — кидання шайби.
— Виходимо на гору і кидаємо палаючі дерев"яні кубики, співаємо німецьких пісень, готуємо шашлик, — розповідає Кайс. — Місцеві українці ще більше люблять "Шайблики", як ми.
На столі у чоловіка лежать журнали, газети та книги німецькою мовою.
— Прошу сина, щоб періодично пересилав з Австрії, — каже. — Намагаюся навчити німецької мови і чотирьох онуків від молодшого сина. Я колись воював із дітьми, щоб брали за дружини німкень, бо тоді мова і культура збережеться. Та вони вчинили по-своєму. Хоча невістки в мене файні, — усміхається.
Австрійці, які щороку приїздять в Усть-Чорну, допомогли місцевим започаткувати власну справу.
— Вони викупили будівлі і створили магазини, кав"ярні, — розповідає сільський голова Усть-Чорної Богдан Шимків. — Назвали товариство "Кьонігсфельд". Іноземці допомагають грошима і подарунками лікарні, дитсадочку, школі.
За кордоном видали книжку про Усть-Чорну
Вихідці з Усть-Чорної проживають компактно в Західній Німеччині в містах Гослар, Гальдорф та Швайнфурт. Там створені їхні товариства. Частина селян виїхали до Верхньої Австрії в Бад Ішл. За кордоном вихідці створили музей Кьонігсфельда, видали книжку про Усть-Чорну та Німецьку Мокру.
4 
35413
Коментарі