65-річна Марія Білик — учителька фізики львівської школи №66. Заслужений учитель України.
— Звідки у неї стільки енергії? На уроках не давала ні хвильки нам відволіктися. Якось із подружкою почали перешіптуватися, вона зразу: "Дівчата, а ви знаєте, коли Марія Кюрі читала свої лекції з фізики, у слухачів набігали сльози? Зараз розкажу". І весь клас уважно слухав, — говорить 17-річна Христина. Вона випускниця школи №66. Навчається на факультеті прикладної математики Львівської політехніки. — Завдяки Марії Михайлівні фізику здала без репетитора, набрала 179 балів.
На дверях кабінету фізики цитата письменника Василя Сухомлинського: "Ти мусиш бути не тільки школярем, а й перш за все людиною".
— Кожного разу вивішую нові таблички, — каже вчителька. — Помітила, що діти вдумуються у зміст. Перед тим висіли слова одного науковця: "Усі люди поділяються на фізиків і тих, хто колекціонує марки", — поправляє аркушик.
Марія Білик закінчила Львівський університет ім. Івана Франка. Вчителює 40 років.
— Діти зараз змінилися, стали прагматичніші. Чітко знають, що їм треба. Правда, хочуть усе швидко і відразу. А фізики за один раз не навчиш. Розумію, кожен має свої здібності. Але працювати в міру своїх можливостей заохочую всіх.
Марія Михайлівна живе з чоловіком Антоном у трикімнатній квартирі в панельному будинку на вул. Науковій.
— Удома можу чистити картоплю і розв'язувати задачі. З пів шостої вже на ногах. Тепер мене ще запросили викладати у Львівському університеті. Ще жодного разу не була на курорті. Маю батьківську хату в Кам'янці-Бузькій. Туди на літо їжджу обробляти поле. Антон інженер за фахом, на пенсії пішов до школи навчати креслення. Син і два внуки — фізики. А дочка вирішила, що буде вчителькою математики.
Ігор Кубай, 64 роки, заслужений учитель України, викладає фізкультуру в школі села Бишів Радехівського району.
Щодня о 8.15 Ігор Іванович шикує учнів і вчителів на спортивному майданчику. Під музику 5–6 хв. роблять кругові оберти головою, рухи руками, присідання.
— Для мене головне — здоров'я дітей. От і ввів обов'язкову зарядку. Також маємо рухові перерви, проводимо дні здоров'я. Як результат — майже всі наші діти закінчують школу з другим спортивним розрядом. Розуміють, що рух — основа життя. Тому покарання за погану поведінку на уроці — це сидіти на лавці й нічого не робити.
Ігор Кубай працює в Бишівській школі майже 40 років. Сам робить тренажери для занять. Зокрема, виготовив гімнастичні бруси, які розкладаються за кілька хвилин. На них одночасно можуть займатися шестеро дітей.
— На двох дітей має припадати не менше одного м'яча, — вважає. — Я за приладдям ретельно доглядаю, сам ремонтую. М'ячі латаю, камери міняю. Інвентарю нам не бракує.
Ігор Іванович закінчив Львівський інститут фізкультури 1974 року. Улюблений вид спорту — волейбол. Його випускники навіть організували Кубок ім. Ігоря Кубая. Влаштовують ігри щороку після Різдва.
— Після московських Олімпійських ігор Іванович загорівся ідеєю проводити щось подібне в нас, — каже директор школи Іван Черній. — Тож із 1983 року перед літніми канікулами влаштовуємо малі шкільні олімпійські ігри. На стадіоні запалюємо факел, маємо свій п'єдестал. У змаганнях беруть участь усі учні, починаючи з п'ятого класу — 150 дітей. Бігають на різні дистанції, стрибають у довжину, піднімають гирі. Найкращих нагороджуємо грамотами та медалями.
Із дружиною Валентиною Кубай виховав двох доньок, мають двох онуків. Господарки не веде — обходиться зарплатою учителя, на півставки підробляє методистом у райвідділі освіти.
Надія Манько, 52 роки, вчителька інформатики школи №2 міста Яворів.
— Щойно уроки закінчилися, скайп уже тріщить — це мої діти домашні завдання скидають, — сміється Надія Манько.
Вона 25 років викладає інформатику. Виховала сім призерів обласних олімпіад. Її учні створили веб-сайти для своєї школи, міської ради Яворова і райвідділу освіти.
— Головний принцип моєї роботи — щоб діти бачили конкретний результат свого навчання, — вважає Надія Миколаївна. — Робили це не задля "галочки", а створювали те, що матиме практичне застосування. Сайти робимо не за готовими шаблонами, а прописуємо все самі в текстовому редакторі.
В її класі 10 комп'ютерів. Більшість учнів мають інтернет удома. Тож практикують віртуальне навчання. Учителька залишає завдання на власному сайті, тут же розміщує оцінки.
— Останнім часом стерлася межа між учителем і учнем, — говорить. — Тепер не я розповідаю дітям, що робити, а разом радимося, як вирішити завдання краще.
— Над сайтом міської ради працювали більше місяця, — згадує цьогорічний випускник Яворівської школи Дмитро Ханас, 17 років. — Надія Миколаївна сиділа з нами до 22.00. Сайт отримав перше місце на конкурсі веб-дизайну, який організовувала "Львівська політехніка". Я поступив у педагогічний коледж Львівського університету імені Івана Франка на спеціальність "комп'ютерні науки". Після кількох занять з інформатики викладач сказав, що можу перший семестр на пари не ходити, — і так усе знаю.
Чоловік Надії Миколаївни Іван працює зварювальником. У подружжя троє дітей. Старший син Андрій — програміст в "Укртелекомі". Двійнята-шестикласники Анна і Володимир займаються малюванням і танцями.
— Завдяки хобі дітей я хоч світ побачила. Вони з танцями Європою їздять, а мама з ними. За останні роки побували в Болгарії, Франції, Ліхтенштейні, Швейцарії, Німеччині, Чехії.
Зіна Махник, 52 роки, учитель початкових класів Сокальської школи-ліцею №2.
Учителює 33 роки. Закінчила Дрогобицький педінститут.
— Певно, усі батьки райцентру мріють віддати дитину до Зіни Євгенівни. До неї їздять із сусідніх сіл — Равщини, Забужжя, Жвирок, Поториці. Бо добра і справедлива. У садочку вихователі називали мого Назара невиправною дитиною. А Зіна Євгенівна не тільки зробила його дисциплінованим, а й заохотила слухати на уроці, вчитися, — каже мати третьокласника Ольга Кукла, 30 років.
— Завжди стараюся з учнями працювати індивідуально. Бо ж кожна дитина — особистість. Ось, наприклад, Андрій Іванович і Дмитро Войтко. За гороскопом обоє Леви. Один гарно пише твори, має літературний нахил. Інший схильний до точних наук, а твір йому написати важче. "Математику" я роблю невеликі поблажки на українській мові. Зате на задачах-прикладах витискаю з нього все, що можна, — сміється. — А з іншого "лева" плекаю гуманітарія.
Основна проблема зараз у тому, що батьки дітей масово по заробітках. У моєму 3-Б батьки сімох учнів за кордоном. Залишили їх на бабусь і дідусів, із няньками. Таким дітям бракує спілкування, батьківського тепла. Зате в них постійно є гроші. Для них слова "не можна" майже не існує. Вони йдуть на перерві в магазин і там купують, що хочуть.
Чоловік учительки Михайло, 55 років, працює на місцевій панчішній фабриці механізатором. У подружжя двоє дітей. 30-річна Світлана працює ревізором у Пенсійному фонді, має свою сім'ю. Син Володимир, 24 роки, здобуває освіту економіста в Польщі. Хоче там знайти роботу. Родина живе у приватному будинку. Тримають порося та курей. Мають "дев'ятку".
— На літніх канікулах їжджу в Польщу, збираю помідори в теплицях, — каже Зіна Євгенівна. — У школі заробляю біля 2,5 тисячі гривень. Добре, що зарплата стабільна.
Микола Пукій, 46 років, учитель музики Головецької середньої школи Старосамбірського району.
У суботу зранку Микола Михайлович везе трактором кормовий буряк із поля. Висипає його на купу біля дерев'яної хати. Поряд стоять старі "жигулі".
— Сільському вчителю ніколи відпочивати, — відхекується. — Усі мають удома господарку, садять городи. Я тримаю корову, курей, свиню. Обробляю десь 30 соток поля. На харчі майже не трачуся. Моя вчительська зарплата — біля двох тисяч гривень. Сума не мала, але при нинішніх цінах і двох дітях-студентах — то не гроші.
Підзаробляє музикантом на весіллях.
— Щаслива людина, коли може поєднувати і покликання, і професію, — каже. — Та найбільше радію, що мої колишні учні тепер викладають музику — і в Дрогобицькому музучилищі, і в навчальних закладах Самбора. Багато, як і я, грають у весільних гуртах.
Микола Михайлович створив при школі ансамбль сопілкарів, веде хор.
— Щоб навчити дітей елементарної музичної грамоти, треба обов'язково ввести гру на якомусь інструменті. Я граю на баяні, скрипці, синтезаторі. Для дітей обрав сопілку, бо вона доступна, коштує 85 гривень. На кожному уроці музики граємо 15 хвилин. Наші третьокласники вже тнуть мелодії, як професіонали. Торік ми ставили концерт для американських спонсорів нашої школи, виступали сопілкарі. Керівник іноземної групи, Арні, по закінченні покликав мене. Питає, за якою методикою я працюю. Та за якою методикою? За власною. Американець так здивувався, що дав мені 12 тисяч гривень для роботи. Я купив у Львові звукопідсилювальну апаратуру для школи.
Микола Пукій закінчив музично-педагогічний факультет Дрогобицького університету. У Головецькій школі працює 25 років. Його дружина Галина Степанівна навчає там дітей початкових класів.
3 
1
Коментарі