Високосний рік

 

Уже п"ять років, як я боюся нинішньої дати — 18 вересня. Цей день 2004-го пам"ятаю, як сьогодні.

О третій ночі загавкав собака. Мама, нехотя, попленталася випускати його на вулицю. Важко було перервати сон, через дощ міцно спалося. А дощ лив як із відра.

— Горимо, горимо, — раптом почула мамин голос.

Стодола із сухим сіном палала ясним полум"ям, стріляв шифер.

Одразу згадала, що через погіршення погоди відключили світло та воду. У мобілці — єдиній на господарці — сіла батарея. Я взялася скликати на допомогу сусідів. По дорозі впала у вапняну яму. Встала, обтерлася та побігла далі.

Хтось викликав пожежників. Приїхали дві машини: одна без води, інша — з порваними рукавами.

Приїхали дві машини: одна без води, інша — з порваними рукавами

Поки з двох машин робили одну, пройшла гроза. Вогонь, як з"явився, так і зник. Тільки руїну залишив.

Утомлена мама плакала в кімнаті. Я з калькулятором підраховувала втрати.

— Головне, здоров"я, — повторювала час від часу.

— Що зробите, то високосний рік, — почули знадвору. До кімнати зайшов рятувальник із машини без води. Шукав тата, аби позичити сигарету. А тато тим часом бігав селом, аби позичити бензин для рятувальників із машини з порваними рукавами. У них при виїзді з села пальне закінчилося.

×