— У мене проблеми із серцем, тому "швидку" викликаю часто. Раніше ніж за півгодини до мене не приїжджають. Живу далеко від центру, на вулиці Братів Бойчуків — на БАМі, — розповідає тернополянка Раїса Дума, 57 років. — Але я лікарям усе одно дуже вдячна, бо і вдень, і вночі прибувають на виклик. Оце недавно забрали мене в лікарню. Довго їхали через затори. І мигалка була включена, а водії все одно не пропускали.
У Тернополі працюють два відділення "швидкої". Якщо виклик із центральних вулиць міста, його переадресовують підстанції на вул. Шпитальній. Виїзди на околиці здійснюють зі "швидкої", що "на Канаді".
— Ми не завжди можемо приїхати за 15 хвилин. Якось мали вкрай неприємний інцидент, — згадує старший лікар зміни Галина Мороз, 70 років. — На одному весіллі від переживань помер батько когось із молодят. Була неділя, медики змогли добратися тільки за 40 хвилин. Гості побили нашого шофера, а лікар ледве вирвався.
Щоденно на "03" надходить 200–250 викликів, працює 19 бригад. Проте в години "пік" — з 9.00 до 11.00 та з 18.00 до 22.00 — приїжджають із запізненням.
— На наше місто мало би бути як мінімум п"ять відділень. Тоді можна надавати допомогу вчасно, — переконаний 49-річний Михайло Джус, головний лікар комунального центру швидкої допомоги Тернополя. — Уже є проект створення нового відділення на вулиці Куліша. Підприємець, який виграє конкурс на ділянку для будівництва ста квартир, зобов"язаний побудувати двоповерхове приміщення швидкої допомоги. Надіємося, до кінця наступного року воно запрацює. А якщо діятимуть хоча б невеликі відділи по три бригади в мікрорайонах Дружба та БАМ, проблема з затримками в дорозі практично зникне.
Щоб перевірити, чи реально вкластися у зазначений час, їду разом із медиками на виклик. Хоч уже без десяти шоста, приїжджаємо за 5 хвилин — пацієнтка живе недалеко.
— Значно більша проблема — це зношеність транспорту. "Швидкі" мають бути в роботі не більше ніж три з половиною роки. А у нас і по п"ять-шість років їздять, — пояснює Михайло Джус.
— Щодо закупівлі нових автомобілів, то 2007-го ми повністю виконали план — придбали дві машини, — говорить начальник міського управління охорони здоров"я Тернополя Василь Бліхар, 51 рік. — Але за наявності 19 бригад і зношуваності авто за три роки щорічно треба закуповувати шість машин.
Заходжу в диспетчерську. Біля шести телефонів чергують три медсестри. Коли хтось дзвонить, записують ім"я, вік і хворобу пацієнта, домашній телефон та код замка.
— Іноді доводиться ще довго блукати в пошуках потрібної квартири, — говорить старший лікар зміни Стефанія Душак, 56 років. — Під"їзди часто неосвітлені, на будинках немає номерів, навіть вулиця не вказана.
На столі в диспетчерській лежить квадратний магніт із пронумерованими білими кульками. Це номери бригад. Якщо якась із них їде на виклик, кульку опускають донизу, повертається — знову піднімають.
— Ми ж і кров розвозимо по всіх лікарнях, і консультантів доправляємо на тяжкі випадки після аварій, онкохворих колемо зранку і ввечері. Але чи не найбільше часу в нас забирають бомжі й п"яні, — веде далі Стефанія Костянтинівна. — Упаде така людина десь на вулиці, хтось побачить, викличе "03".
3 
1
Коментарі