49-річна Катерина Веніславська сидить на майданчику навпроти Рівненської міськради. На наметі з обох боків фломастером виведено "Ми — не діти підземелля". Жінка каже, що сидітиме тут ще два тижні.

Веніславська мешкала з трьома синами у кімнатці гуртожитку підприємства "Рембуд" дев"ять років, але тепер її виганяють на вулицю.

— Це несправедливо, я — вдова, інвалід праці третьої групи, сама виховую дітей, — плаче жінка. — Куди я з ними піду, на вулицю? Навіть гроші на намет я позичила у знайомих!

Поруч під ялинкою сидить 10-річний син Юрко. Мовчки дивиться на мамині сльози, потім відвертається. Стискає у руках пакет пастеризованого молока та шматок хліба. Старші сини — 17-річний Ігор та 23-річний Микола — стережуть кімнату удома.

— Мій брат прописав мене в гуртожиток. Я мала тимчасову прописку, яку щороку поновлювала, — розповідає Катерина. — Наприкінці 2005-го "Рембуд" відмовив мені без пояснення причин. Виявилося, що кімнату хоче забрати сусідка, і міський суд визнав її правоту. Мене вирішили виселити без надання іншого житла.

Кімнатка пані Катерини на вул. Дорошенка, 82, розташована у цокольному поверсі — 13 кв. м. І крихітна — 1,5 на 3 м — кухонька. Умивальник та санвузол розміщені поверхом вище. Від постійної сирості стіни у кімнаті поросли грибком на висоту людського зросту. Подекуди нема ізоляції на проводах та розетках у стінах. Головний санітарний лікар міста визнав приміщення непридатним для проживання. Але за ці кілька метрів Катерина бореться вже другий рік.

— Спершу я оббивала пороги прокуратури й чиновників. Вони нічим допомогти не змогли. Тоді я взяла Юрка і минулого травня подалася до Києва, — згадує жінка. — Тиждень ми ночували на залізничному вокзалі, доки не добилися прийому в Секретаріаті президента.

Листи із секретаріату обласному керівництву таки подіяли — Катерину прописали. Але знову тимчасово — строк реєстрації закінчується в останній день грудня.

Тим часом "Рембуд" запропонував жінці переїхати поверхом нижче.

— У підвал, — киває Веніславська. — Над головою по стелі ідуть каналізаційні труби, вікон немає, дверей теж, стіни без штукатурки. Раніше сусіди тут зберігали картоплю.

Однак у лютому санстанція заборонила поселятись у сирому підвалі й ремонт зупинили. Після візиту СЕС жінка категорично відмовилася переїжджати на нову "квартиру".

Ноги окропом разів двадцять обварювала

— Зараз літо, тепло. А зимою мої діти захворіють на туберкульоз, — переживає Катерина. — В обласному тубдиспансері засвідчили, що Микола та Юрко мають схильність до сухот. А все через грибок та вологі стіни!

Намет стоїть на сонці. Катерина розстилає ковдру на газоні під ялинами. У руках — Конституція, Кримінальний кодекс та товста папка із довідками та рішеннями.

Бідою Катерини Веніславської цікавляться перехожі — розпитують, кивають головами і йдуть. Дехто скептично усміхається.

— Якась жінка дала мені 50 гривень. Казала, щоб купив на них продуктів, — ділиться Юрко. — Я приніс із магазину хліба і молока, а решту віддав мамі.

Роботи Катерина Веніславська не може знайти через покалічену праву руку. У 18 років правицю по лікоть відрізало верстатом на Костопільському заводі будівельних інструментів.

— Відтоді пальці на руці не розгинаються, навіть прати не можу. А ноги окропом разів двадцять обварювала, бо каструля з рук випадає, — скаржиться жінка. — Завод закрили, а компенсації я отримала лише половину — 2,5 тисячі гривень.

Двоє старших синів та донька Катерини живуть окремо.

— У них своїх проблем багато. Та й місця нема, — зітхає Катерина. — Один син у тещі в Костополі, інший у хатці-"врем"янці" в селі Оржів, а донька з онукою мешкає на Луганщині. Є ще 70-річна мама у селі, але їй буде важко нас утримувати.

— Три дні я сиділа під облдержадміністрацією, а на ніч забирала Юрка додому, щоб не простудився. А біля міськвиконкому буду ночувати, — Катерина налаштована рішуче.

Катерині Веніславській виділили тисячу гривень допомоги

Перший заступник голови Рівненської облдержадміністрації Анатолій Жуковський уважає, що жінка сама відмовляється від допомоги.
— Була створена спеціальна комісія, яка вивчала питання Веніславської. Голова правління "Рембуд" Валерій Потопа мав підшукати їй житло, зробити ремонт. Жінка спершу погодилась, а потім почала скаржитися, — розводить руками 48-річний заступник Анатолій Жуковський. — Ми навіть виділили їй більше тисячі гривень матеріальної допомоги, а сина відправили на президентську ялинку. Але вона все одно не задоволена.

×