У селі Павлокома, що за 40 км на захід від Перемишля (Польща), на місцевому цвинтарі в суботу, 4 березня, поставили камінний хрест. Тут у березні 1945 року польські військові закатували 366 українців, що не хотіли виселятися з рідного села під час операції "Вісла".
На освячення меморіалу приїхали здебільшого уродженці села, кому вдалося вижити після розправи 1945 року. Тоді вони були дітьми. Пам"ятають, що людськими тілами карателі заповнили три ями.
— Мені було сім років, а дівчаток якраз убивали від семи, то мама все казала: пригнись. Так і врятувалася, — згадує Ірина Ясинська, 68 років.
Поміж людей на цвинтарі ходила 45-річна Любов Саджуга. Розпитувала, чи хтось знає, де живуть поляки Велички, що 61 рік тому врятували життя її батькові, дідусеві з бабусею та дядькові.
— Зранку перед дорогою батько мені ще раз переказав усю історію, — жінка розповідає з перервами, плаче. — Татові вже 75 — йому тяжко вирушати в дорогу; дуже просив мене знайти цих людей.
Дід із бабою й тато Любові Саджуги врятувалися чудом. Почувши крики поляків, що "все попалять", сім"я побігла до криївки — ями, викопаної в стодолі. Дід узяв на плечі копицю, прикрив нею вхід до схованки і тримав так цілу ніч. Із криївки родина подалася до сусідів-поляків і ховалася в них. Потім кинулися тікати. Казали, що тих поляків через урятованих українців згодом дуже побили.
Події в селі Павлокома залишаються однією з найтрагічніших сторінок в історії України та Польщі. Українці змогли приїхати до Павлокоми лише десять років тому. На місці поховання земляків побачили смітник. Людей, які тоді приїхали зі Львова на панахиду, охороняли поліцейські з собаками — щоб запобігти випадам з боку місцевих жителів.
— Тут хащі росли, місцеві жителі сміття зносили — іржаві речі, бите шкло. Ми тоді могили насипали і три березові хрести поставили, а священики відслужили панахиду, — розповідає 71-річний Володимир Середа, голова товариства "Надсяння", у якому об"єдналися колишні павлокомівці та їхні нащадки.
Місцевих жителів на панахиду прийшло всього кілька осіб. Серед них корінний павлокомчанин 73-річний поляк Діонізій Радонь. Через те, що його мама була українкою, чоловікові довелося чимало перетерпіти.
— Було, що навіть трохи не забили, — каже Діонізій Радонь. — Років десять тому, як тут разом з українцями насипав могили, мені згодом стодолу спалили, залякували.
Встановлення меморіалу закатованим українцям далося непросто. Кілька років ішли переговори з польською владою. Українці хотіли скульптуру жінки з дитиною на руках. Та поляки навідріз відмовилися. Нарешті дозволили поставити козацький хрест та дві таблиці з викарбуваними прізвищами похованих.
— Скільки нервів це коштувало, не можу навіть сказати, — зітхає і кладе квіти біля пам"ятника Ірина Ясинська. — Поляки погодились, щоб на хресті був напис, що їх не компрометує: "Вічная пам"ять жертвам трагічно загиблих у селі Павлокома".
Переселили півмільйона українців
9 вересня 1944 року між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення була укладена угода "Про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР". До 1 лютого 1945 року з території Польщі було вивезено 19 тис. 899 українців.
Більшість українців відверто заявили, що хочуть бути громадянами Польщі й не переїжджатимуть . Тоді до переселення залучили три дивізії війська польського, що силоміць вивозило цілі села.
Усього, за офіційними даними, на територію Радянської України з Польщі було виселено 482 тис. 800 українців. У 1943–47 роках на території Польщі загинуло 30 тис. українців.
2 
1
Коментарі