Лікарі відділення мікрохірургії київської лікарні "Охмадит" були безсилими. Пришиту п"ятикласникові Степанкові Гнидці, 10 років, із села Замостя Вижницького району Чернівецької області праву руку довелося ампутувати — вона не прижилася. Якби малого доставили із Чернівців літаком або гелікоптером на кілька годин раніше, операція пройшла б успішно.
— Восьмого вересня цього року ми на городі копали картоплю, — стримуючи сльози, згадує мати хлопчика, Анастасія. — Володя не побачив малого, завів мотор. Аж тут почувся крик: "Мамо!" Степанка затягло всередину картоплекопалки й обрізало обидві руки вище ліктя. Дитину витягнули. Ліва рука була потрощена, а права ще ціла. Чоловік схопив дитину, відірвану ручку й помчав до Чернівців.
Володимир Гнидка, батько малого, працює трактористом у "Рембудтресті". Разом з Анастасією, яка займається господарством, окрім 10-річного Степанка, виховують іще 12-річного сина і 7-річну доньку. Коло хати мають город. Вирощують картоплю, буряки, моркву. Діти допомагають батькам.
У Чернівцях лікарі сказали, що не зможуть допомогти. Довелося їхати до Києва. Праву руку ще можна було пришити. Її обклали льодом. Посадили в "швидку" лікаря, тата з дитиною. Почорнілий від горя батько просив гелікоптера:
— Зателефонуйте Ющенкові, той неодмінно допоможе.
Почорнілий від горя батько просив гелікоптера
— Про санітарну авіацію не може навіть бути й мови, — говорили медики. — Немає в нас такого транспорту.
Дорогою до Києва Степанко не плакав, а лише по-дорослому запитував:
— Татку, ти ж мене везеш до найкращої лікарні, правда?
Поїздка від села до Чернівців, а звідти до Києва забрала 9 годин. У відділенні мікрохірургії "Охмадиту" малого відразу повезли до операційної. Його стан погіршився, упав рівень гемоглобіну. Довелося зачекати, поки стабілізується. Операцію почали через 15 годин.
— На жаль, рука не прижилася, — каже Володимир. — Її ампутували, бо дитина могла загинути. Лікарі сказали, що якби прибули на кілька годин раніше, син мав би хоч одну руку.
У лікарні малий тримався мужньо. Жодного разу не заплакав. Навіть коли йому сказали, що ручка не приживеться.
— Я ніяк не міг прийти до тями, — згадує батько хлопчика. — Лікарі у реанімації казали: "Папаша, йдіть поїжте, поспіть трохи". А я все сидів під дверима палати. Наступного дня пішов до Лаври. Молився біля святих мощів. Степанові дали окрему палату, догляд і ставлення були чудовими. Усі ліки безкоштовні. Мені сказали, що величезну суму для дітей "Охмадиту" перерахував хтось із-за кордону.
Степанко повернувся у рідне село через 25 днів після трагедії. З учителями займається індивідуально вдома. У свій улюблений "Тетріс" грає ногами. Мріє про іграшку-джип, у якому можна кататися до 18 років. Він її побачив у журналі, коли лежав у лікарні.
— Спочатку ручки, Степанку, — каже мама. Лікарі радять батькам протезувати одну ручку в США. — А потім вже подумаємо про машинку. Вона ж дві тисячі коштує. Для нас це величезні гроші.
Коли розмовляємо з нею, хлопчик мовчки за нами спостерігає.
— Коли я зайшла до нього у палату вперше, синочок погладив мене ніжкою: "Ти так схудла, мамочко", — згадує Анастасія. — Думала, що помру від болю. Як принесли "Тетріс", він жартував, що я руками граю гірше, ніж він ногами.
— Вона й справді проходить набагато менше рівнів, ніж я, — хвалиться Степанко, споглядаючи на нас із усмішкою.
— Я досі не можу повірити, що з моєю дитиною трапилася така біда, — каже мама Степанка. — Як він мав рік, помирав у реанімації від запалення легень. Лікарі сказали, що дитина не виживе. Підключили до апарата штучного дихання, почалася водянка. Де я могла подумати, що з ним ще щось може статися? Але вдячна, що моя дитина жива.
Гнидка Анастасія Василівна
Рах. 2620135043, МФО 356464
Ідент. код 2446417063
Вашківці, банк "Аваль"
2 
1
Коментарі