У Львівській обласній раді працюють четверо депутатів-співаків. 30-річний Остап Канака, 55-річний Теодор Кукуруза й Остап Стахів, 54 роки, пройшли від "Свободи". 42-річний Тарас Курчик — як мажоритарник від Народного руху України. 23 березня президент присвоїв йому звання заслуженого артиста України.
Із Тарасом Курчиком зустрічаємося у бістро у центрі Львова. Приїжджає на чорній "Тойота Камрі". Одягнений у сині джинси, білу сорочку, замшеві туфлі з блискучою пряжкою. На лівій руці — великий перстень з білого металу.
Чому пішли у політику?
— Ну якщо стоматолог, що має лікувати зуби, стає депутатом. То чому той, що співає, не може? У політиці мають бути представники усіх професій. До мене часто друзі приїжджають з-за кордону. Дивуються нашим дорогам. Один раз мене знайомий з Великої Британії запитав: "А як ти прикладаєшся до того, щоб вирішити цю проблему?". Ну, кажу, благодійні концерти проводжу. Але ця фраза мені з голови не виходила. А тут почалася передвиборна кампанія. Надійшли пропозиції балотуватися від різних партій. Вибрав "Рух", бо у мене старший брат у цій партії. Я пройшов по мажоритарному списку, але безпартійний. У мій округ входить Дрогобич і Стебник.
Що встигли зробити за перші 100 днів в обласній раді?
— Я входжу до комісії з питань культури. До 155-річчя від дня народження Івана Франка у Нагуєвичах хочу оновити Народний дім, хоч нові крісла купити. Працюю над тим, щоб виділили кошти. Роблю усе, щоб діти-переможці обласного фестивалю "Пісня серця" поїхали цього року за кордон. Бо дороги ми колись зробимо. А як діти за той час втратять духовність? Я був вражений тим, що гроші на культуру виділяють тільки ті, які залишилися, коли розподілили на все. А залишаються копійки. Проводжу прийом громадян у перший та третій понеділок місяця. Щомісяця у мене просять допомоги до 100 людей — на лікування, на прожиття. Поки що нікому не відмовив. Беру гроші і з депутатського фонду, і з власної кишені. По усіх своїх знайомих за кордоном прошу допомоги, щоб закупити інвалідні візки для дітей свого округу. Залишаться, і для Львова передам.
Як оцінюєте роботу обласної ради?
— Політичні гасла часом не дають вирішувати проблеми. Але по всьому видно, депутати стараються, на засідання ходять. Хочуть залишити хороший спогад про це скликання. Немає протистоянь між фракціями. Буває, я не згідний із чимось. Тоді голосую так, щоб бути чесним зі своєю совістю. Прикладів не буду наводити. На сайті обласної ради на днях вивісять результати голосування. Кожен зможе подивитися конкретно по кожному питанню, хто за що голосував.
Депутатство допомогло отримати звання заслуженого?
— Я хотів подавати документи п'ять років тому. Але друзі із Києва казали, що просто так ніхто його не дасть. Треба у певних місцях "посприяти". Я махнув рукою. Торік весною таки вирішив, що за 20 років на сцені заслужив це звання. Подав документи. І ось через рік мені його присвоїли. Депутатство тут ні до чого.
Що дає це звання?
— По суті нічого. Просто перед концертом, коли оголошують"заслужений артист України", це налаштовує глядача, що він може щось хороше побачити на сцені. Але якщо людина іде на виступ маловідомого артиста, і він їй сподобається, вона запам'ятає цього співака і без звання.
Крім музики, маєте якийсь бізнес?
— Ні. Коли 2001-го Папа Римський Іван Павло ІІ приїжджав до Львова, я написав гімн до зустрічі з ним. Твір переміг на конкурсі, і я виконав його перед отцем. Після того мене почали більше запрошувати за кордон. Виступи там дозволяють заробляти гроші.
Важко україномовному співаку пробитися?
— За кордоном не знають української мови, але людям подобається енергетика пісні, і тебе слухають. Як і нам подобаються англомовні, французькі. В Італії мені сказали, що мою пісню "Вона як сонце" крутять на вечірках у Римі. "Літній романс" англійською мовою є в багатьох російських збірниках. У нас без проштовхування пісня не стане шлягером. За кордоном, якщо хороший продукт, його крутять і тобі платять. У нас: ти платиш і тебе крутять.
Ви живете у Львові?
— Ні, у Дрогобичі, де народився. Живу у батьківському будинку. Хочу якнайбільше бути з мамою. Адже їй 77 років. Чому не одружуюся? На все свій час, — усміхається.
2 
1
Коментарі