Із минулого вівторка почала діяти угода про малий прикордонний рух між Польщею та Україною. Проте консульства іще не видають дозволів на перетин кордону без паспорта і візи. Зі Словаччиною малий прикордонний рух діє вже 8 місяців. "ГПУ" дізнавалася, який зиск від цього жителям Закарпаття.
Село Малі Селменці Ужгородського району межує із Велкими Селменцами Словаччини. Колись це було єдине село — Солонці. Після Другої світової війни його роз"єднали кордоном. Довгі роки сусіди та родичі перегукувалися між собою через колючий дріт, а в грудні 2005 року села з"єднав міжнародний пішохідний пункт пропуску. Відколи почала діяти угода про малий прикордонний рух зі Словаччиною, у Малих Селменцях почала активно розвиватися торгівля.
Тут на 200 жителів — 63 магазини. Усі торгові заклади розташовані біля кордону. Пропонують продукти харчування, алкоголь, цигарки, побутову хімію, одяг, взуття, велосипеди, побутові товари. Ціни нижчі від ужгородських на 1–1,5 грн.
У суботу близько обіду в Малих Селменцях багатолюдно. Через пункт пропуску весь час проходять натовпи словаків. Іноземці приїздять до кордону на авто, залишають його на автостоянці та пішки йдуть в Україну.
Вивіски на малоселменських магазинах на трьох мовах — угорській, українській і словацькій. Ціни виписані в євро, гривнях, словацьких кронах.
Високий словак із дорожньою сумкою за плечем із сином приміряють кросівки в магазині взуття. Розраховуються із продавщицею 20-євровою банкнотою.
— Їздимо в Україну раз на два тижні, — каже словацькою Антон Семан, 42 роки. — Купуємо те, що нам найбільше треба: одяг, взуття, горілку. Потім ідемо в тутешню кав"ярню і замовляємо собі піцу, борщ. Тут смачно готують, — усміхається.
Сім"я Почі зі словацьких Міхаловце їздить до Малих Селменців — раз на місяць.
— Купуємо пральні порошки — вони у вас значно дешевші, продукти, горілку, лікер, цигарки. Нам вигідно, — каже Ружена Почійова, 55 років. — Із дому 30 кілометрів проїдемо — і вже зовсім інші ціни.
Смаглявий Аттіло Браньо, 18 років, зі словацьких Велких Капушанів із двома товаришами купили солодощі, лимонади, пральні порошки, ручку для коси.
— Авто залишили у Велких Селменцах, — усміхається. — Тут набагато дешевше, тому кожен тиждень їжджу в Україну за продуктами та іншими товарами.
Власники магазинів у Малих Селменцях — переважно жителі Ужгорода. Вони викупили чи орендують у місцевих жителів хати та двори. Говорити про вигоду відмовляються.
— Раньше було вигідніше, бо через границю дозволяли везти сигарети. За день сюди приїжджало до тисячі словаків. Скуплялися спершу в продуктових магазинах, а потім і до нас заходили, — каже висока білявка, власниця магазину електропобутових товарів. — А відколи через кордон дозволяють нести лише по дві пачки сигарет, потоки людей скоротилися вдвічі. Якщо за день приходить по 300–400 осіб — ми й цьому дуже раді.
Продавці зізнаються, що через велику конкуренцію багато крамниць змінили власників або закрилися.
— Ще восени було 70 магазинів, — додає білявка.
Раньше було вигідніше, бо через границю дозволяли везти сигарети
Українці до Словаччини їздять рідше, бо їм не вигідно закуповувати там товари. Та й, кажуть, виробити дозвіл на малий прикордонний рух непросто. Навіть ті, хто має за кордоном родичів, часто не можуть потрапити туди через труднощі з документами.
— Півроку тому зробила дозвіл, — каже ламаною угорсько-українською Еттела Сокач, 62 роки, із Малих Селменців. — Мій син живе у словацьких Чічеровцях — 14 кілометрів від границі. — Поки робила документи, то стільки находилася по консульстві, що вже й не рада була. Постійно треба було донести якісь бумажки: то визов, то справку.
— Коли тільки відкрили міжнародний перехід, то словаки часто навідувалися до родичів у Малі Селменці, — додає сусідка Еттели Сільвія Надь, 50 років. — Потім запрошували українців до себе. А як ті через паперову бюрократію не змогли зробити візу, то й словаки перестали сюди приїздити. Ось так втрачаються родинні зв"язки, — зітхає. — Але добре, що хоч є з того зиск, що видаємо в оренду під магазини двори. Хто з місцевих людей мав капітал — сам організував кафе чи бутик. А от наші люди до Словаччини за товаром не їздять — бо там сильно дорого. Роботи для українців там теж нема. Словаки самі їздять на заробітки до Чехії та інших країн Євросоюзу.
Дозвіл на перетин кордону коштує 20 євро
— Отримати дозвіл на малий прикордонний рух можна з економічних, родинних, соціальних і культурних причин, — розповідає консул Генерального консульства Словацької Республіки в Ужгороді Їтка Фішерова.
Незалежно від мети поїздки потрібно здати в консульство анкету-заяву словацькою мовою, дві фотокартки, оригінали закордонного й українського паспортів. Залежно від причини поїздки — нотаріально засвідчене запрошення словацької сторони, документ, що підтверджує родинні зв"язки та інші папери, які підтверджують бізнесові чи культурні заходи. До кожного оригіналу потрібно подати відповідну ксерокопію. Та сплатити в банк 20 євро.
— Згідно з договором, чекати на дозвіл треба 60–90 днів, — веде далі пані Їтка. — Та зазвичай консульство виготовляє документи за два тижні.
Із вересня 2008 до травня 2009 року за дозволом на малий прикордонний рух у Словацьке консульство в Ужгороді звернулося 526 закарпатців. 49 — було відмовлено. Консул каже, що рішення про видачу дозволів надає Цудзеніцка поліція в Словаччині, тому причин відмови консули не знають.
Дозвіл видається на 1–5 років. Із ним перетинати кордон можна багато разів на день.
2 
1
Коментарі