73-річний Богдан Баран привіз онукові в село Муроване біля Львова папугу благородної породи. Півроку тому птах перелетів польський кордон і оселився на хуторі Хатки Сокальського району Львівської області.
— Усім селом ловили, а спіймати ніхто не зміг, — дідусь пригладжує біле як молоко волосся. — Папуга сам до мене прилетів. Певно, моїх курей собі сподобав. Вони в мене пишні, усі ноги в пір"ї.
Онук дідуся 22-річний Василь веде на кухню. У клітці з метр заввишки живе гордість родини Баранів — 40-сантиметровий зелений папуга з червоним дзьобом.
— Це Гоша, — Василь відкриває клітку, птах поволі виходить, насторожено дивиться на гостей. — Він чомусь не літає по хаті. Дід хотів Іваном назвати, бо той якраз на свято Івана прилетів на хутір. Знайомі птахівники кажуть, його батьківщина — Нова Гвінея. Такий папуга шість тисяч гривень коштує. Ми Гошу не продамо. Навіть якби ще більше давали.
Василь розповідає, що минулого року купив на ринку папугу Рікі:
— Через два тижні той задушився. Засунув голову в петлю, на якій висів дзвінок.
Сестра Василя 25-річна Оля Купецька одягає шкіряну рукавицю і намагається взяти Гошу на руки.
— Він кусається, — пояснює. — Всі решітки у клітці погриз. Треба купити іншу, з товстішими стінками. Говорити не хоче — щось незрозуміле белькоче і каркає, як ворона. Певно, далося взнаки життя в лісі.
— Коли дідусь його спіймав, увесь хутір гуляв, — каже Василь. — Дід чотири кілограми цукерок і шість пляшок горілки купив. Ходив із Гошею по хатах, казав, що треба випити за здоров"я нового хуторянина.
Дід чотири кілограми цукерок і шість пляшок горілки купив
Першою побачила птаха Богданова сваха Софія.
— Зося прибігла перестрашена і каже: "Богдане, там на тополі, на самому чубку, птах сидить. Такий великий, зелений. Аби нам курей не поїв!" — розповідає Богдан Баран. — Ну, я схопив тику та й побіг його гнати. Дивлюся, а то папуга, тільки дуже великий. Трусонув дерево, а він узяв та й полетів. Наш хутір, — продовжує дідусь, — під самим польським кордоном. Пройдеш кілометр лісом — і вже Польщу видно. Ото птахам добре — ні паспорта, ні візи не треба.
Папуга кочував по деревах ціле літо. Спочатку харчувався вишнями, черешнями, а коли достигли груші, надкушував плоди і виймав із них кісточки. Селяни злитися почали — птах пошкодив усі груші в садках. Згодом перейшов на яблука.
— Одного разу приїхали поляки — чоловік із жінкою, — розповідає Богдан Баран. — Питалися, чи не бачили великого зеленого папуги. Ми їх водили хутором, на ферму — птах любив там дички їсти. Заглядали на дерева, але його не бачили. Сховався від них чи що? — знизує плечима. — Як тільки вони поїхали, знов став літати. Поляки казали, тому, хто впіймає Гошу, тисячу злотих дадуть. Обіцяли за місяць приїхати знову. Наші хлопчиська по всіх деревах стрибали. Але птах їм не дався.
Звістка про папугу-поляка облетіла всю околицю. Пробували його зловити і селяни із сусідньої Стаївки, і троє чоловіків із міста Белз, що за кілька кілометрів од хутора. Останні приїздили вночі — з ліхтарями шукали птаха, коли той спав. Ледь не спіймали. Один чоловік Гошу навіть схопив, але папуга дзьобнув у руку — аж до крові — і втік.
Богдан Баран живе сам. Дружина померла півтора року тому. Має велику господарку — корову, свиню, 20 голів птиці. Удосвіта встає обходити худобу. Одного разу побачив, що папуга спить біля курника.
— Ну, думаю, зараз впіймаю, — розповідає. — Зняв чоботи, щоб не чути було, як іду. Папуга побачив мене, надувся, але не втік. Я насипав йому пшениці, він поїв і полетів. Після цього птах прилітав до мене щоранку. Одного разу насипав зерна в курник, він залетів до курей. Через кілька днів папуга почав прилітати удень, потім залишався з курми ночувати.
Дідусь із Гошею подружилися. Птах залітав до хати, сідав на плече, їв із рук.
— Він говорив якісь польські слова, але я не розумів їх, — розказує. — Одного разу папуга сидів на підвіконні й закричав: "кур-ва, кур-ва!". Дивлюся на подвір"я, а до мене іде ця сама парочка поляків. Я папугу в хаті закрив, сам вибіг на вулицю і кажу: "Бачив вашого птаха на дереві в сусідньому селі". Після цього поляки вже до нас не приїжджали.
Спочатку пенсіонер хотів подарувати Гошу онукові на іменини. Але потім вирішив привезти якнайскоріше в Муроване.
— Папуга панський, треба його панських манер навчити, — пояснює. — А на хуторі яка наука? Він же говорящий, а в Хатках буде хіба матюкатися і кукурікати.
3 
35413
Коментарі
1