"Через постійні ходіння по воду чемпіонат світу з футболу пропущу", — зітхає житель околиці Луцька 60-річний Михайло Михайлович Михайличенко, троюрідний дядько тренера футбольної молодіжної збірної Олексія Михайличенка. Уже 25 років в його хаті немає води. Криниця на подвір"ї отруєна залишками керосину сусідньої Луцької авіабази. Вода непридатна навіть для прання.
Михайличенко разом із дружиною й дорослою донькою воду носить аж за два кілометри від дому. Так роблять іще 18 родин на вул. Руданського луцького мікрорайону Вишків.
Пальне в криницях уперше виявили в 1981-му. Відтоді мешканці Вишкова почали з колодязів тягати "нафту". Деякі навіть переобладнали хатні котли під видобуте пальне. Тоді експерти оцінювали площу підземного "родовища" нафтопродуків у 42 га.
— За день міг до триста літрів тієї "соляри" начерпати, — згадує Михайло Михайлович, доки ми з відрами шкандибаємо за гору, по воду. — Ото переполоху було! Туди-сюди бігають генерали, беруть аналізи. Просили нас, аби мовчали.
Коли чутки про вишківські "свердловини" дійшли до екологів, ті ледве не посивіли. З"ясувалося, що городяни черпають авіаційний бензин ТС-1. Пальне залягло на глибині 6–8 м під землею у вигляді гігантської нафтової плями у 18 тис. кубометрів.
Спецкомісія Ради Міністрів СРСР з"ясувала, що бензин витік із авіабази Луцької військової частини. Міноборони терміново відремонтувало паливні склади.
— Через шість років гасу в колодязях майже не залишилося, — говорить із досадою Михайличенко. — Але вода все одна зіпсована. Виходить, ні тобі солярки, ні води.
За день міг до триста літрів тієї "соляри" начерпати
Коли екологи оштрафували військових на 25 млрд крб, Міноборони взялося за ліквідацію підземного озера. До проекту залучили датську фірму "Крюгер консалт", пообіцявши заплатити $1 млн. Датчани набурили свердловин, провели розвідку, але раптово згорнули роботи. Кажуть, із ними не розрахувалися і не допомогли жодною гайкою. Іноземці махнули рукою й подалися геть.
По дорозі завертаємо на обійстя. Люди давно звідси виїхали: вода погана, забруднена земля не родить. Доки Михайло зачерпує відром із криниці смердючу рідину, нас наздоганяє "бобик" обласного управління екоресурсів. Запрошують покататися над підземним озером.
Їдемо повз колючий дріт авіабази. Її позаторік розформували, на брамі масивний замок. Територія передана військовій частині зі штабом у Вінниці. Але дослідні свердловини на баланс нового власника, кажуть, так і не оформили. Виходить, вони ніби нічиї — висять у повітрі.
Звертаємо в поле, де височіють металеві вежки свердловин.
— Їх набурили ще датчани, — показує на безлісий простір еколог Любов Колошко, 38 років. — Потім голова РНБО Володимир Горбулін наказував залучити до очисних робіт МНС, Держкомітет геології, Київський інститут транспорту нафти, Центр екологічного та аерокосмічного моніторингу, однак військових ніби заціпило. Нічим не хотіли допомагати.
Виходимо біля металевого стовпця однієї з 42 "датських" свердловин.
— Міноборони взагалі відмовляється передати їх нам. У документах так наплутали, що нічого не добереш. Напевно, чекають, доки винуватці підуть на пенсію, — обурюється заступник начальника управління екоресурсів Володимир Кіндрат, 49 років.
Кільканадцять років тому визначили, що керосинова пляма рухається до ріки Стир зі швидкістю 65 м на рік. Тобто від величезного підземного резервуару нафтопродуктів до води нині залишилось трохи більше кілометра. Коли спеціалісти говорять про наближення екологічної катастрофи, обов"язково нагадують, що зі Стиру бере воду й Рівненська АЕС.
2 
1
Коментарі