Єдина в області аварійно-маневрена група водолазів базується в селі Наварія Пустомитівського району за 10 км від Львова. Від автобусної зупинки півгодини йду лісом. Виходжу на простору галявину біля озера. Станція водолазів — двоповерхова біла будівля.
— Наше завдання не рятувати людей, а витягувати потопельників, — керівник групи 47-річний Іван Лещишин малює синьою фарбою огорожу. — За травень мали 16 виїздів. Від початку літа — ще вісім. Буває, по два виїзди на день. На "Байкалі" (озеро Задорожнє у Миколаївському районі. — "ГПУ") витягли хлопця, зразу звідти в Мостиська — мужчина втопився. На річках течією покійника за 30 кілометрів може знести. Можемо спускатися не більше як на 20 метрів. От на Подорожнянському кар'єрі (Жидачівський район. — "ГПУ") двоє мужчин втопилися. Заміряли глибину — там мінімум 57 метрів. Навіть не пірнали. Трапляється, що і живих витягуємо. Наприклад, колєґи випили, один утопився. Інший, доки водолази не приїхали, береться сам шукати товариша. Приїжджаємо, спершу рятуємо живого, а потім витягуємо потопельника.
— Якось узимку, доки шукали трупа, поряд рибак провалився, — додає Степан Кревнюх, 23 роки. — Побігли рятувати. Лід такий крихкий був. Добігли, спасли все-таки. Одного разу шукали чоловіка, витягнули жінку. Ніхто й не знав, що вона втопилася.
У групі четверо водолазів. Усі живуть у сусідніх Пустомитах. Степан Кревнюх почав тут працювати позаминулого літа. Через кілька місяців привів на роботу брата 21-річного Віталія.
— Головне для водолаза — здоров'я, — говорить той. — Коли влаштовувався, пройшов медогляд. Спитали: "Трупів не боїшся?". Я ще коли малий був, біля хати аварія сталася. Допомагав покійників із машини витягати. Нічого страшного ніби немає. Коли на "Байкалі" плаваєш, то навіть задоволення отримуєш. Там вода чистенька, гарно. А от у Наварії вода брудна. Мусимо навпомацки плавати, ще й висипка потім може бути по тілу. Цього тижня п'ять днів шукали хлопчика в Буському районі. То приснилося, що знайдемо в ямі. Так і сталося.
— Восени і взимку без діла теж не сидимо — допомагаємо міліції, — підходить Лещишин. — Речдоки або покійників шукаємо. Два роки тому розчленоване тіло в Новому Роздолі витягали. Руки окремо, ноги окремо. А на Тракті Глинянському (околиця Львова. — "ГПУ") чоловіка прив'язали до бетонної опори й кинули в ставок. Це на Андрія було, його якраз Андрієм звали. Ходять чутки, що у наших кар'єрах на дні лишилося повно замордованих трупів після розборок 1990-х. Але то неправда, скільки плавав — не бачив такого.
Іван Іванович приносить із підсобки водолазний костюм. Віталій скидає футболку, шорти. За нормативами, одягтися має за 2 хв.
— Спорядження все застаріле, — розказує керівник. — Комбінезонам по вісім років, хоча термін дії у них чотири. Акваланги ще радянські. Оце сигнальний шнур. Сигнали треба подавати кожні 2 хвилини. Коли небезпека — треба смикнути більше трьох разів. Смикнув-потряс-смикнув — значить знайшов потопельника. Ну що, справився?
Віталій киває головою. Прямує до пірса, заходить у воду. Питаю, чи їздять водолази відпочивати на море.
— За які гроші? — махає рукою 32-річний Ярослав Ковальчук. — У нас відпустку можна брати тільки з вересня по березень. Звісно, жінка такою роботою незадоволена. Вона домогосподарка, дитину глядить.
— Водолази працюють за фіксовану ставку — 1,5 тисячі гривень, — зітхає Лещишин. — Раніше була доплата за підводні години, за тренування. Тепер навіть відрядних не отримуємо. Хіба премію випишуть — 150 гривень на місяць.
2 
1
Коментарі