58-річний отець Дмитро Ліщук, настоятель Свято-Дмитрівського храму Української православної церкви Київського патріархату в селі Ситне Радивилівського району Рівненської області відмовився від зарплатні в церкві й на хліб заробляє на землі. Панотець разом із матушкою Євгенією, 56 років, засіяли пшеницею, ячменем і ріпаком понад 50 га.
Отець Дмитро у старих джинсах і сорочці сидить на порозі церкви. На палітрі з уламка фанери розводить фарби. Вітається та запрошує додому. Дорогою розповідає, що майже за 14 тис. грн поміняли в церкві вікна на пластикові. Років вісім тому збудували новий цегляний верх, установили куполи. Хвалиться, що парафіяни послухалися його поради, й усім селом на 20 га вирощували цукрові буряки. Урожай продали й заробили на церкву 80 тис. грн.
Родина священика живе неподалік у великому цегляному будинку під бляхою. Сільська влада у 80-х виділила отцеві під забудову колишнє сміттєзвалище. Біля хати — з два десятки вуликів, хліви, клуня, ангар для техніки.
Фермерське господарство Євгенії та Дмитра Ліщуків "Мрія" — одне з найбільших у селі. Мають три трактори, зерно- та бурякозбиральний комбайни. Вони першими із Ситного на початку 90-х взялися господарювати самостійно. У кредит купили трактора ЮМЗ, причіп, плуг і культиватор.
— Покійний дід мій Іван був добрим господарем. Першим у селі вирощував конюшину, купив молотарку, відкрив крамничку. Мав вулики, а мед продавав до Варшави, — згадує отець Дмитро. — Прийшли совєти — відразу до Сибіру "оформили". Грамотний був чоловік. Любов до землі й до слова Божого в мене від нього.
Торік Ліщуки обробляли майже 120 га землі. Із них понад 100 га — орендовані в селян паї. Тримали більш як 150 свиней. Однак щойно ціни на м"ясо почали падати, майже все збули. Худоби не мають. Через обмеження виробництва цукру в Україні цього року буряк не сіяли.
Отець Дмитро скликав сход села й запропонував викупити приміщення побутового комбінату
— У мене залишилося ще десь із 30 тонн минулорічного цукру, — говорить Ліщук. — Вигідно вирощувати ріпак. Беруть на виробництво олійних фарб, лаків, навіть біопального. Торік уродив по 30 центнерів із гектара, а продати можна було щонайменше по 1400 гривень за тонну. Ми засіяли понад 10 гектарів.
У господарстві, окрім отця Дмитра з матушкою, працюють ще семеро односельців. Священик платить мінімальну зарплатню, технікою обробляє їхні городи й щодня годує обідом. Допомагають і діти — 28-річний син Іван із дружиною Марією. Вони живуть разом із батьками. Іван закінчив теологічний університет у Чернівцях і служить священиком у Свято-Дмитрівському храмі. Купив за $6 тис. швейну машинку "Бразерс", хоче організувати майстерню з пошиття риз. Невістка відкрила в селі продуктовий магазин. Донька Марія, 26 років, за фахом лікар, вийшла заміж за священика й живе у Здолбунові. Виховує двох синів: Михайлика та Богданчика. Ще живі батьки отця Дмитра. Їм уже за 80, мешкають у меншого сина Василя в Млинові. Він у районі — благочинний Української православної церкви Київського патріархату.
— Два роки тому отець Дмитро скликав сход села й запропонував за майнові сертифікати викупити для церковної громади приміщення колишнього побутового комбінату. Заплатили майже 30 тисяч гривень, — розповідає голова Ситненської сільради Андрій Гуменюк, 35 років. — У ньому організував недільну школу, облаштував ритуальний зал. Тепер, як похорон, усі поминальні обіди роблять там. Коштують десь 300–400 гривень, усі страви пісні. Спиртне на похоронах священик заборонив років 20 тому.
Сусіди розповідають, що торік священик допоміг громаді купити старого "пазіка". Відремонтував його, й тепер щонеділі автобусом підвозять людей із навколишніх сіл до церкви.
1949, 6 лютого — Дмитро Ліщук народився в селі Хотин Радивилівського району Рівненської області в селянській родині
1967 — після закінчення технікуму влаштувався головним зоотехніком у колгосп "Комунар" у селі Дружба Радивилівського району; через два роки пішов до армії
1973 — через двійку на екзамені зі співів не взяли до духовної семінарії в Загорську під Москвою
1974 — вступив на другий курс духовної семінарії в Санкт-Петербурзі; одружився з молдаванкою Євгенією, має від цього шлюбу сина Івана та доньку Марію
1977 — після закінчення семінарії направили настоятелем храму в селі Вовковиї Демидівського району на Рівненщині; через три роки перевели до Ситного, де служить понад 27 років
1992 — створив фермерське господарство "Мрія"; призначили благочинним Української православної церкви Київського патріархату в Радивилівському районі
2002 — обрали депутатом Радивилівської районної ради; через чотири роки виборці вдруге проголосували за отця Дмитра
1 
1
Коментарі